Вася, скоцюрбившись, схопився за живіт, відпустив німця… Той був уже мертвий: одна з куль потрапила прямо в нього.
Усе, що Вася робив потім, ішло вже від характеру (сили в нього більше не було). Вася усвідомлював, що це «останній і рішучий»; він переміг біль, підняв автомат німця, дав чергу, другу.
Німці, які лишилися живими, — а їх було мало, не більше чотирьох, — почувши постріли, кинулися навтіки з печери. Вони бігли не оглядаючись, думаючи тільки про те, як врятувати своє життя.
Вася нічого вже не пам'ятав, нічого не розумів… Він забув навіть, з якого боку йшли на нього німці, і замість того, щоб іти до Мехті, пошкандибав до виходу з печери. Спіткнувшись об чийсь труп, Вася впав і одразу ж поповз далі. Йому захотілося дихнути свіжим повітрям: всередині печери все пропахло порохом, кіптявою. Вася повз, перелазив через трупи, але не випускав з рук автомата, який тепер уже тільки заважав йому.
Мехті злякала тиша, що запала в печері.
— Васю! — гукнув він хриплим голосом.
Відповіді не було.
У Мехті вже ніхто не стріляв, і він, підвівшись, пішов до місця недавньої сутички. Всюди валялися мертві тіла. Мехті брів навпомацки, розшукуючи серед трупів Васю. Руки його стали липкими від крові. Ось поворухнувся хтось рядом з ним, застогнав… Мехті нагнувся над пораненим, обмацав його лице: великий з горбинкою ніс, вузький лоб, жорстке липке волосся… Мехті бридливо відсмикнув руку.
Ось і мотоцикл. Мехті поторгав його рукою: одна з камер була спущена, і Мехті зрозумів причину зловісного свисту. Він переступив через мотоцикл і побачив біля входу в печеру Васю, який сидів на землі.
— Васю! — радісно скрикнув він.
Та Вася мовчав… Він сидів у калюжі крові і тримав у руці автомат, ніби охороняв печеру.
Мехті схилився над ним. Очі у Васі були розплющені; в них застиг подив; Вася, здавалося, запитував поглядом: «Що ж це діється навколо?..»
— Ходімо звідси, Васю… — тихо, тремтячим голосом сказав Мехті. Вася сидів нерухомо, наче статуя. Мехті взяв його руку. Пульс бився ледве-ледве, а все-таки бився… У Васі ще жевріло життя. Та, обережно скинувши з Васі шинелю, Мехті зрозумів, що жити другові недовго. На Васі не було живого місця!
Не можна було гаяти й хвилини. Мехті зайшов у печеру, насилу відсунув убік мотоцикл і повернувся до Васі. Він підняв хлопця на спину і, спотикаючись об трупи, поніс його через печеру. Горбоносий націст голосно стогнав. Та Мехті навіть не оглянувся. Вибравшись з печери, він пішов гірською стежкою.
— Мехті… — почув він раптом кволий голос Васі.
— Васю! — зрадів Мехті. — Васю, я з тобою… Це я, Васю!..
Вася поворушив рукою; зачепив поранене вухо Мехті. Той мало не крикнув від болю.
— Мехті, — повторив Вася. Голос його був усе ще тихим-тихим, але в ньому забриніла радість: — Мехті…
— Тримайся, Васю! Тримайся! Ось скоро прийдемо у якесь село. Підлікуємо. Рана в тебе незначна. Ти просто стомився, Васю…
Голос друга додав Мехті сил і бадьорості. Ще недавно йому здавалося, що він не добереться живим до найближчого села. А тепер він знав: дійде, обов'язково дійде!..
— Мені боляче… — знову заговорив Вася.
— Нічого, Васю, потерпи ще трохи. Скоро проминемо перевал, а там уже й село.
Ніч кінчалася. Мехті поспішав. І раптом він завмер на місці… З-за скелі вийшли два німці, озброєні автоматами. Вони заступили Мехті дорогу. Важко було придумати щось більш образливе: після бою з цілим загоном — здатися двом німцям! Коли б не Вася, Мехті зчепився б з ними. Але Васю кидати не можна…
Мехті мовчки чекав, що робитимуть німці. І в той же час розмірковував: як зробити, щоб і самому не здатися в полон, і Васю не віддати їм на поталу.
Він озирнувся. Праворуч від нього — голі скелі, ліворуч — безодня.
Мехті почав повільно задкувати до безодні. Там, внизу, клубочився голубий туман… Мабуть, вони летітимуть вниз довго-довго. Тут дуже глибоко… Треба впасти так, щоб Вася був зверху. Ще один крок… Останній у житті…
— Товариш! — сказав один з німців.
— Товариш! — повторив другий.
Мехті зупинився й підвів голову. Що це — пастка?
— Не підходьте! — хрипло крикнув він.
Німці зрозуміли, що партизан їм не вірить. Вони поклали на стежку автомати й трохи відійшли назад. Мехті не знав, що й подумати.
— Ми не хочемо воювати проти вас! — сказав німець з єфрейторськими нашивками.
— Геть звідси! — твердо вимовив Мехті.