Подив не зійшов з обличчя лейтенанта: він не догадувався, що обер-лейтенант помітив відображення його погонів на лискучому чорному мармурі тумби з оголошенням. Розгублено промимривши «хайль Гітлер», цибатий німець подався геть.
Обер-лейтенант поглянув йому вслід з посмішкою.
Це був плечистий, вищий ніж середнього зросту, кремезний чолов'яга років двадцяти п'яти. Смагляве обличчя, ледь припухлі повіки над чорними очима, ямочка на підборідді відповідали описаним в оголошенні прикметам; і коли б не гордовитий вираз обличчя, що робив його непривабливим, багато хто позирав би на обер-лейтенанта з підозрою.
Обер-лейтенант позіхнув і поглянув навкруги.
Звідси видно було набережну, вимощену гранітними плитами. Пароплави повтикалися носами в берег. Військові транспорти наїжилися задраними вгору жерлами гармат, дулами кулеметів.
Химерними й якимись ефірними здавалися оддалік губернаторський будинок і готель «Екзельціор», що височіли на березі моря.
Стояла напрочуд тепла для січня погода… Небо було по-зимовому білясте, але прозоре; сонце щедро сипало своє проміння на місто, що велетенським серпом вигиналося вздовж берега моря, на будинки, палаци, церкви, музеї, готелі, на корпуси машинобудівних заводів, ткацьких фабрик, розташованих на околицях, на пароплави в бухті, на фунікулер, який з'єднував центр з передмістям Опчина, що розкинулося трохи вище, ніж саме місто, біля підніжжя гір…
Там шастав угору і вниз крихітний, ніби іграшковий/ трамвайчик салатового кольору.
Серед будівель впадала в очі безладна мішанина архітектурних стилів різних епох — романські капітелі, готичні вежі, візантійські арки мирно уживалися з стародавньохристиянською базилікою, конструктивістським нагромадженням бетонно-скляних кубів.
Обер-лейтенант поглянув на годинник і, видно, не знаючи, як згаяти час, повільно перейшов майдан.
Повз нього прокрокував есесівський патруль, прогуркотів грузовик, переповнений виснаженими, стомленими робітниками, яких охороняли два італійських солдати, продріботіла сухорлява черниця в чорному, наглухо застебнутому одінні й чепці. Перед продовольчою крамничкою стояла довжелезна черга жінок. Селяни в запиленому одязі пленталися по тротуару, вдивляючись у номери будинків. Кілька лакованих фіатів чекали своїх господарів біля під'їзду великого особняка.
Невдовзі обер-лейтенант опинився в робітничому кварталі міста. Будинки й маленькі трактирчики вимурувані тут з місцевого каменю: дерево в Трієсті ціниться як золото. Брук покритий тонким шаром стоптаного снігу, що вже підтанув…
Була неділя, та особливого пожвавлення в місті не відчувалося, тільки з трактирів лунали гучні, збуджені голоси. Крізь жалюзі з очерету або металевих ланцюжків, що заміняли в трактирах двері, видно було чорні, побризкані водою долівки й нічим не застелені столи, біля яких товпилися похмурі робітники.
Вулицею, гупаючи кованими чобітьми, промарширував взвод гітлерівців, і знову запанувала тиша.
Ближче до базару було й гомінливіше і людніше.
Десятки рук простяглися до обер-лейтенанта;. перед його очима замелькали козли і слони, майстерно вирізані з дерева; барельєфи, вирізьблені на велетенських, завбільшки з долоню, пробках; здебільшого це були зображення гладкого червононосого чоловіка з пивним кухлем біля витягнутих губів…
Обер-лейтенант вийшов до центра міста.
Весною і влітку місто мало, напевне, більш привабливий вигляд: тішила зір розкішна зелень акацій і каштанів, що росли на вулицях; на майданах і бульварах, у скверах велично пишалися пальми. Тепер же вони поблякли й не скрашували одноманітного міського пейзажу.
Та не тільки почорнілі будинки й пальми надавали місту похмурого, сумовитого вигляду.
Місто — це передусім люди. А люди брели вузькими тротуарами, похнюпивши голови, невеселі, заклопотані.
На всьому лежало важке, похмуре тавро окупації.
Асфальт змережаний зморшками — це сліди важких гусениць танків, що без упину повзали по місту.
Провели під конвоєм робітників, які поверталися з заводів.
На віа дель Акведотто погойдуються на деревах повішені. В одного сорочка в крові, а вірьовка — уся в вузлах: мабуть, кілька разів рвалася, коли вішали бідолашного.
Обер-лейтенантові надокучило блукати містом.
Біля палацу Револьтелло есесівці під наглядом кількох офіцерів проворно вантажили на двотомні автомашини картини з міського художнього музею. Смагляве обличчя обер-лейтенанта трохи пожвавішало.
Підійшовши до жебрака-музики, що стояв із скрипкою біля входу в музей, він спитав каліченою італійською мовою: