Карранті змінив позу. Зашелестіли газети, в безладді розкидані поверх ковдри. Він узяв одну з них.
В оголошенні на четвертій сторінці повідомлялося, що нагорода за голову Михайла підвищена до трьохсот тисяч марок. Цікаво, чи прочитав Михайло це оголошення? Мабуть, не прочитав: невистачило часу — треба було обшукувати кімнату. А папістам все-таки довелося накинути двісті тисяч. Пристойна сума, непогано було б її одержати. Адже так чи інакше, а ліквідувати цього сміливого, але ще не отесаного молодика можна буде тільки з його допомогою — з допомогою Беннета. Скільки ж він запросив би? Та не так уже й багато…
Карранті відкинув газету набік і, поправивши ковдру, заплющив очі.
Йому, Чарлзу Беннету, «номеру дев'ятому», завжди здавалося, що для його щастя треба не так уже й багато.
Двадцятидворічний Чарлз — студент Філадельфійського університету, завзятий гравець у бейсбол І не менш завзятий гультяй — відчув раптом непереборну відразу до щоденних лекцій з юриспруденції і страшенно нудних фоліантів у шафах університетської бібліотеки.
До нудоти набрид і дядьків дім: нудні розмови про вартість бичачих шкур на ринку (дядько торгував ними); потьмянілий портрет Авраама Лінкольна у вітальні й слізні ремствування на те, що жоден з нових президентів не схожий на нього; традиційний різдвяний пиріг і танці з навдивовижу дурними кузинами, що боялися всього на світі — привидів, автомобілів, холери, лимонаду з льодом і близького знайомства з молодими людьми на зразок Чарлза; бурхливі захоплення з приводу недавно купленої пральної машини; один долар, який він акуратно одержував щосуботи на кишенькові витрати.
Долара явно невистачало. Танцівниця з бару Клер Денсі починала вже розуміти, що не від доброго життя в одну суботу ходить він з нею в кіно, а в наступну — їздить у заміський дансинг, але ніколи не робить і того й іншого в один вечір. Клер уміла не тільки заразливо сміятися й носити спідниці, які підкреслювали крутість ії стегон, а любила подумати й про майбутнє. Вони сиділи поруч за круглим столом на веранді дансинга, посмоктували коктейль через соломинку або пили віскі з содовою, і Клер вголос мріяла про власний будиночок на схилі пагорба — обов'язково в Оклахомі або Вісконсіні. Вона уявляла собі цей будиночок до найменших подробиць: у ньому має бути не більше п'яти-шести кімнат, поліровані низькі меблі, строгий кабінет з друкарською машинкою й книжковими полицями, вбудованими в стіну, камін у вітальні, складений з простої цегли, і крісло перед ним; кухня з електричною плитою й електричним холодильником.
Чарлз також не відмовився б од будинку з каміном, з Клер і кабінетом, хоча він і не зовсім розумів, що йому робити в цьому кабінеті: він давно перестав відвідувати університет, і його вигнали звідти.
На долар в тиждень можна було купити тільки мідну дощечку, щоб прибити її на вхідних дверях будинку, але не сам будинок. Чарлз написав статтю про розквіт Філадельфії за останні роки й послав її в найбільшу газету. Статтю повернули назад, а з Чарлза здерли двадцять п'ять центів за поштові витрати.
Чарлз подався на конкурс, оголошений чи то свинячим, чи мануфактурним «королем». Щоб одержати приз, треба було до сьомого поту, в самих трусах, вибивати чечітку на льоду катка. Чарлз мужньо протанцював чотирнадцять годин підряд, але не міг угнатися за іншими; і приз дістався щасливчикові з помітним пузцем, що не завадило йому одначе протанцювати на льоду п'ятдесят шість годин.
Чарлз довго порівнював свої фотографії з фотографією Тайрона Пауера — зірки, яка тоді щойно сходила на голлівудівському небосхилі, і, вирішивши, що від цього порівняння жахнутися не можна, послав свої фотографії фірмі «Парамоунт». Йому відповіли, що в разі потреби його запросять як статиста.
Чарлз зажурився. Дядько, дізнавшись, що його вигнали з університету, припинив виплату єдиного долара на тиждень. Клер покинула Чарлза, вирішивши знайти кращу кандидатуру, — вона ніяк не могла відмовитися від думки про будиночок в Оклахомі. Над Беннетом збиралися хмари… Проте незабаром з'явилася надія… Бачачи, в якому скрутному становищі опинився Чарлз, кілька колишніх університетських товаришів запросили його в бар. Там його завели в підвал, зав'язали очі, потім вивели надвір і посадили в машину. Їхали довго. Кудись спускалися по крутих сходах. Коли Чарлзу дозволили відкрити очі, він побачив себе в сирому підземеллі; кіптяве світло факелів розливалося довкола, а перед Чарлзом сиділи люди в білих балахонах, напівмасках і гостроверхих ковпаках.