Выбрать главу

Карранті пригадав, як хотілося йому коньяку тоді, на віллі…

— Кави, — коротко сказав він.

— Кави! — Мазеллі відпустив покоївку й звернувся до Карранті: — Мене вже попередили про ваш прихід. Якщо я правильно зрозумів, ви хочете зустрітися з ним завтра?

— Так! І перед такими зустрічами краще не пити.

Вони зійшли на другий поверх, і Мазеллі ввів Карранті в кімнату, в кінці коридора. Це була звичайна кімната, мебльована у французькому стилі. На стіні висіла копія з картини Буше «Венера й Вулкан». Тільки в оригіналі над Вулканом, який освідчується Венері, витають купідони, благословляючи їхнє кохання, а в копії зникли й купідони, і сріблястість кольорової гами, і тонкі відтінки. Копіювальник наклав на полотно грубі солоденькі фарби, і під його пензлем сцена кохання перетворилася в сцену розпусти.

За кавою Мазеллі розповів Карранті кілька смішних анекдотів, та вони не розвеселили Карранті. Тоді Мазеллі зрозумів, що гостеві кортить поговорити про невідкладні справи. Мазеллі одразу став серйозним. Розмовляли недовго. Карранті хотілося добре виспатись перед наступною ранковою зустріччю.

Тільки-но Мазеллі пішов, Карранті щільно зачинив за ним двері й старанно перевірив замок. «А втім, чого я боюся? — розсердився він на себе. — Невже вони мене й тут знайдуть? Усе нерви, нерви… А вдало вийшло з Михайлом! Після такого удару не виживе й найживучіший!.. Коли я виходив, Михайло вже не дихав. Та залишилися інші, залишився клятий російський полковник, дідько б його взяв! Хто це, до речі, свистів тоді в коридорі? Ет, нерви все це, нерви!.. Даремно я відмовився од коньяку…»

Карранті хотів був лягти поспати, та в коридорі почувся шум. Він прислухався… Стояла тиша, але й вона тривожила Карранті. Він підійшов до дверей, знову поторгав замок… Йому здалося, що замок ненадійний. Хто його знає, на що здатний цей Мазеллі. Візьме та й викаже його партизанам…

«Ні, я зовсім розклеївся», подумав Карранті.

Він усе-таки взяв стільця й припасував його до дверної ручки так, щоб двері важче було відчинити. Потім вийняв з кишені пістолет і сховав його під подушку.

Вранці до Карранті повернулася звичайна бадьорість: він відчув себе готовим до будь-якої діяльності — дипломатичної і шпигунської, кримінальної і комерційної… Так, і комерційної, бо в нього уже виник план — зіграти на смерті Михайла. Він поки що вирішив приховати цю смерть… Насамперед, Карранті боявся, що німці, коли він розповість їм про вбивство Михайла, можуть просто не повірити йому: доказів у Карранті поки що не було. До того ж, виждати було й вигідніше, — Карранті був певен, що сума, призначена за голову Михайла, дедалі зростатиме й зростатиме: усі серйозні диверсійні акти партизанів у Трієсті німці, як і раніше, пов'язуватимуть з його ім'ям. Треба вибрати слушний момент і тоді пред'явити німцям більший рахунок.

У двері постукали, Карранті підійшов, вийняв з дверної ручки стільця, поставив його на місце й відчинив двері.

Це була покоївка.

Коли вона прибрала в кімнаті й збиралася вже йти, у дверях з'явився Мазеллі.

— Мерщій! — наказав він покоївці. — Накрий-но стіл на трьох!

— Ні, — зупинив його Карранті, —на двох.

— Я вам не заважатиму. А мої поради можуть знадобитися.

— Я дуже ціную ваші поради, проте мені не хотілося б вплутувати вас у цю справу.

— То як накажуть синьйори? — спитала покоївка. — На двох чи на трьох?

— На двох, — похмуро сказав Мазеллі.

Покоївка пішла.

Через деякий час з вестибюля донісся розгублений жіночий голос. Рука Карранті машинально опустилася в кишеню. «Партизани!» майнула в нього думка. Помітивши, що Мазеллі спокійний, він насторожився ще більше.

— Що за гамір? — спитай він.

Мазеллі байдуже розглядав потерту обшивку на стільці. Гамір внизу наростав.

— Що це значить? — закричав раптом Карранті верескливим, якимсь чужим голосом.

Мазеллі спідлоба поглянув на зблідлого Карранті й посміхнувся.

— Ви погано спали цієї ночі, — зауважив він. — Візьміть себе в руки. Ось вам моя перша порада.

— Я не потребую ваших порад. Мені треба знати, що це за гамір?

Мазеллі не відповів і пішов, залишивши Карранті в цілковитому замішанні. Карранті знав про чимало темних справ Мазеллі. Він, звичайно, був значно страшнішим за тих головорізів, з якими Карранті зустрічався в марсельському порту і в Ніцці, одержуючи від них ті чи інші відомості. Мазеллі був мерзотником американської виучки. Він продавався всім, хто добре платив. Хто ж зараз платить більше, ніж Америка?…