Генерал одружився з Ельзою фон-Гаузен, яка влаштовувала його у всіх відношеннях: і знатністю, і зростом, і педантичністю. Ельза народила йому трьох дітей — сина і двох дочок — саме стільки, скільки йому й хотілося.
Він примушував і Отто приймати ранком душ, боляче бив його ребром долоні по спині, коли той зсутулювався, монотонно читав синові вголос праці Клаузевіца і намагався прищепити йому думку, що історія не знає видатніших людей, ніж Фрідріх Перший, Бісмарк, Мольтке.
— Німеччині повинна належати вся планета! — вигукував генерал скрипучим голосом з будь-якого приводу, а часто й без приводу.
Його дивізію дуже пошарпали в Польщі, під Седаном, у Росії.
Чим же він закінчив? У день відречення кайзера генерал перемінив білизну, поголився і в своєму кабінеті всадив собі кулю в скроню.
Отто був не від того, щоб послатися іноді на своє генеалогічне дерево, але тільки тоді, коли це було вигідно.
На вигодах же він розумівся значно краще за свого батечка. Він не був спесивим, не фиркав ображено, як деякі, коли до влади в Німеччині прийшов істеричний і зухвалий єфрейтор. Ображатися тут не було чого — у нього з єфрейтором була спільна мета, спільні інтереси, а на походження, кінець кінцем, плювати. Не ті часи настали: тепер понад усе поважалася сила.
Молодший фон-Шульц продав родовий маєток, а гроші вклав у круппівський концерн. — і вигідно й мороки менше.
Він вступив до націонал-соціалістичної партії, і відтоді з ним почали вітатися першими й старі військові, навіть такі, що мали набагато вищий чин, ніж у нього.
Отто пішов угору. І, до речі, він успішно дотримувався батьківських заповітів — справа тут, звичайно, не в холодному душі і не в ході…
Батечко хотів бачити сина наполегливим? То ж саме наполегливість і впертість дозволяють Отто виконувати на окупованій території найважчі завдання. Треба сподіватися, що він не осоромиться і в цьому Трієсті, навколо якого нишпорять партизани.
Батечко прагнув загартувати своє чадо? Чадо може похвалитися своїм гартом. Він особисто керував розстрілами жителів міст і сіл на Україні, примушував солдатів роздягати трупи, відрізував коси в жінок, а вранці розглядав одежу, дитячі сорочечки, туфлі, костюми, годинники, прикраси з таким виглядом, ніби він стояв перед вітриною універсального магазина.
Батечко вчив його акуратності? Будь ласка. Хіба ж не Отто належить ідея «камери знищення», яку нині застосовують у багатьох концентраційних таборах: ложе для тіла, автоматичний ніж, жолоби для стоку крові. Знайдіть-но що-небудь, зроблене акуратніше!
Генерал добивався, щоб Отто став великою людиною? Що ж, становище людини в суспільстві визначається не кількістю зірок на погонах. Отто вміє орієнтуватися в обстановці і заздалегідь угадувати, на чиєму боці сила. Можливо, завтра чаша терезів переважить не на користь істеричного єфрейтора. Дарма — знайдуться нові сильні люди, з якими йому буде по дорозі…
Наближалася обідня пора.
Офіцери почали переходити до великого залу.
Коли масивний годинник, схований у різьбленій коробці з чорного горіхового дерева, показав дві години, старші чини з німецькою акуратністю і пунктуальністю зайняли свої місця за столами. Заграв невеликий оркестр, забігали офіціантки, заскрипіли стільці, посипалися стримані жарти.
В цей час до залу ввійшли обер-лейтенант і солдат. Офіцер був уже без сумки. Побачивши за одним з найближчих столів вільні місця, обер-лейтенант зробив знак денщикові йти за ним. Вони посідали за стіл. Важка сумка заважала солдатові. Він зняв її з плечей, сховав під стіл і зручніше вмостився на стільці.
— Тут зал для офіцерів, — зауважила сухорлява офіціантка, підійшовши до нього. — Вам — треба зійти на нижній поверх.
— Хай це вирішують самі офіцери, — чемно, але сухо промовив обер-лейтенант.
— Встати! — зненацька пролунав за їхньою спиною пронизливий окрик.
Малюк здригнувся і схопився з місця з такою швидкістю, що важкий стілець, на якому він сидів, гепнувся на підлогу. Багато офіцерів обернулися на шум.
Обер-лейтенант спроквола підвівся і спокійно дивився на високого капітана з випещеним обличчям, з блискучим, немов лаковані туфлі, густо змащеним бріоліном волоссям.
— Як ти посмів прийти сюди?! — несамовито заверещав капітан.
Малюк зблід; у нього почала сіпатися права щока і скривився рот.
— Що?! — знову крикнув капітан, наступаючи на нього. — Ти ще й кривляєшся?