Штаб бригади був зараз ще вище в горах; і, сидячи на камені, друзі дивилися вниз, у глибоку ущелину, звідки несло теплою вологою й пахощами молодої трави. Високі гори заслоняли їм світ. А як би їм хотілося побачити за похмурим громаддям квітучі далі рідної землі!..
— Зараз наші хлопці готуються до екзаменів. Мине ще два місяці, і — прощай, школо! Та яка там школа, я зараз був би вже на третьому курсі інституту! Якби не війна, звичайно…
І Вася згадав батька й матір, яких давно вже не було на світі. Пригадав і себе в роки війни, втечу з фашистської неволі, жорстокі сутички з гітлерівцями (скільки їх він уже знищив власними руками!), народжене в диму й полум'ї боїв перше палке кохання…
Відтоді як вони знову стрілися з Мехті, Вася жодного разу не вимовив ім'я Анжеліки. Це здивувало Мехті, та він мовчав, боячись роз'ятрити рану друга. І тільки питав себе: «Чому він не говорить про неї? Чому нічим не хоче поділитися зі мною? Може, я допоміг би йому в горі!»
Становище, в якому опинилася бригада, було дуже скрутне: німці контролювали всі дороги, що вели в Трієст, зв'язок з сусідніми партизанськими з'єднаннями ще не був налагоджений. Спроби місцевих селян пробратися до партизанів, щоб передати важливі відомості, в яких був зацікавлений штаб, зазнавали невдачі. Німці хапали їх і привселюдно розстрілювали.
В Трієсті й далі каламутив воду Карранті. Принагідно він брав участь у каральних операціях німців; Шульц рекомендував його німцям як свого нового агента, і це давало можливість Карранті розгорнути в місті широку діяльність: він підкуплював, залякував, укладав темні політичні угоди.
Останнім часом зовсім розперезалася фашистська газета «Іль-Пікколо». Вона щодня друкувала небилиці про перемоги гітлерівських армій на російському фронті про розгром німцями партизанських загонів і в тому числі цілої бригади з корпусу імені Гарібальді.
Треба було знищити друкарню фашистської газети.
Ферреро й Сергію Миколайовичу не хотілося знову посилати Мехті в Трієст, але довелося доручити це завдання йому — він краще за інших орієнтувався в центральній частині міста.
Минуло три тижні відтоді, як Мехті був «посланий» Шульцом до партизанів. Шульц говорив йому, що повернеться в Трієст через тиждень і там зачекає на свого агента. Проте Шульцу було, очевидно, не до агентів. Він окопався в Плаві й мав під своїм наглядом усі підступи до міста.
Це була боротьба на витримку. Партизани сиділи без продовольства й медикаментів, невистачало й боєприпасів. Але й націстам доводилося скрутно. Селяни ховали від них усе їстівне, а підвіз із міста був утруднений: у горах обози могли захопити партизани. Серед націстських карателів, що звикли до ситого життя в Трієсті, почалися хвороби. В солдатів кровоточили ясна, набрякали йоги.
Голодні, люті, вони вдиралися в хати селян і, не знайшовши там нічого, знищували все, що можна було знищити. Жінки, старики й діти залишали свої домівки й перебиралися в навколишні гори. Спустіло кілька селищ…
Із семи грузовиків з продовольством, відправлених з Трієста, до Шульца змогли прибути тільки три, а цього невистачало на всіх. В першу чергу годували офіцерів. Солдати ремствували… Хворі лишалися без догляду, на двадцятий день довелося поховати сім солдатів, а ще через два дні кількість померлих від хвороб збільшилась до тридцяти. Тоді Шульц вирішив зняти осаду й відступив назад у Трієст. Відступати німцям довелося з боями… Несподівані наскоки невеликих селянських загонів, що засіли в горах, завдавали відчутних втрат. Шульц увійшов у місто, не дорахувавшись двохсот солдатів.
І знову на гірських стежках, що вели до партизанів, з'явилися жінки з кошиками на головах. Звідусіль потяглися в бригаду групи селян: нове бойове поповнення.
Знову почали злітати в повітря залізничні мости, які фашисти встигли відбудувати під час облоги. Поїзди сходили з рейок; тунелі обвалювалися на голови гітлерівців. Виведені з ладу залізничні дільниці партизани брали під свій контроль і нав'язували бої ремонтним бригадам націстів.
Партизани перемелювали сили німців, нещадно громили карателів. Це були важкі бої, в яких і самі партизани зазнавали чималих втрат.
Найскладнішими операціями керував Ферреро й Сергій Миколайович.