Активність партизанів була настільки великою, що в Берліні спеціально обговорювалося становище на Адріатичному узбережжі. Вирішено було послати туди велике каральне з'єднання під командуванням одного з найпідліших убивць і катів, полковника Курта Гульбаха, який повинен був, нарешті, розгромити партизанів.
Партизани про це ще не знали. Встановивши свій контроль в околицях Трієста, вони готувалися до дій і в самому місті, маючи на увазі дві мети: деморалізувати гітлерівців і допомогти трієстинському підпіллю.
В штабі бригади розроблявся план наступних операцій. Тоді ж вирішено було вивести з ладу друкарню «Іль-Пікколо».
В години, коли Мехті йшов на засідання штабу, Вася, залишившись сам, поринав у роздуми… Рана на його нозі майже загоїлась, а проте він відчував біль, коли ходив більше, ніж звичайно. Вася всіляко приховував це від Мехті. Він знав, що в штабі йде розмова про Трієст, і боявся, що його через поранення не пошлють до міста.
Мехті, справді, хоч і розумів, що Вася прагне мерщій потрапити в Трієст, твердо вирішив не брати його з собою: хай поки що відпочине, поправиться. Ферреро порадив йому взяти напарником Сільвіо.
Дізнавшись про це, Вася пішов переживати образу на високу скелю, де колись мостили свої гнізда орли.
Спершу він сидів, обхопивши коліна руками і дивлячись у якусь точку поперед себе… Потім його увагу привернули Сільвіо й Віра Ніколич. Віра сиділа на пеньку. Сільвіо стояв поруч…
Вася давно вже помічав, що Сільвіо весь час крутиться біля Віри Ніколич. Коли вони з Мехті витягли її з «комбінату» на віа Фортуна, Віра на вигляд була ще зовсім підлітком, а зараз, хоч минуло не так уже й багато часу, стала вродливою дівчиною. Здавалося, вона, наче молодий пагінець дерева, чекала тільки весни, щоб розцвісти. Енергії в неї було аж надто багато: вона допомагала жінкам прати, куховарити, носила воду в коновках, ходила по хмиз, розпалювала багаття, латала білизну.
А Сільвіо зовсім не змінився: він, як і раніше, лишався вузькоплечим, смаглявим парубчаком, тільки рухи його стали більш впевненими та голос твердішим.
Вася бачить, що Сільвіо нахилився до Віри, щось шепоче їй. Віра слухає, щоки її рожевіють, вона ледь помітно хитає головою. Сільвіо бере сокиру, зникає за деревами. Віра з байдужим виглядом підводиться з пенька, обтрушує плаття, бере свою коновку і теж простує в хащі. Вона намагається йти не кваплячись, спроквола, та ноги не слухаються. Дівчина майже біжить. Трохи згодом із гущавини виходить і Віра й Сільвіо: за плечима в нього хмиз, у руках коновка з водою. Він звалює хмиз біля одного з наметів.
Вася пригадує день, коли він і Сільвіо вовтузилися з секретарем Росселіні. Спритно тоді Сільвіо зв'язав сварливу покоївку!.. Там він тримався як мужчина, а поруч з Вірою здається дитиною.
І ця дитина піде в Трієст з Мехті замість нього, Васі! Ні, треба негайно ж порозумітися з Мехті.
Коли Вася проходив повз Сільвіо, той погукав його:
— Поздоров мене, Васю, іду з Михайлом у Трієст висаджувати в повітря «Іль-Пікколо»!
Спохватившись, що для Васі ця новина не дуже приємна, Сільвіо співчутливо додав:
— А тобі треба трохи підлікуватися.
Сільвіо і здивувало й образило те, що Вася пройшов, не сказавши йому ні слова.
Мехті був зайнятий, — збирався в дорогу. На думку нетерплячого Сільвіо, він щось надто довго возився біля свого намету.
— А-а, Вася, — намагаючись не дивитися на юнака, що підійшов, сказав Мехті. — Як твоя нога?
— Хоч комаринську танцюй! — бадьоро вигукнув Вася, розуміючи, чому Мехті почав саме з цього запитання.
Мехті заклопотано вкладав у сумки вибухівку, ретельно перевіряв капсулі детонаторів.
— Слухай-но, Мехті… Хіба я був тобі поганим напарником? — ображено спитав Вася.
— Ти прекрасно знаєш, що я цього не думаю! — відповів Мехті, і далі пораючись біля вибухівки. — Але я не вірю, що ти можеш танцювати комаринську!
Вася не здавався:
— Але ж тобі соромно, Мехті! Ти навіть в очі мені не можеш дивитися!
Мехті випростався, обернувся до Васі й рішуче сказав.
— Не візьму я тебе з собою, Васю! — і лагідніше додав: — На цей раз не візьму.
— Але чому?..
— Сам знаєш!
— Комаринська?
— Ти ж поки що нездужаєш, Васю. І якщо ти сам про себе не хочеш турбуватися, мені доводиться взяти це на себе.
— А може, ти просто боїшся, що через мою незграбність ми потрапимо в лапи німців?
Мехті посміхнувся:
— Ні, я справді тільки про тебе турбуюсь. Відпочинь… Треба ж і іншим спробувати себе в ділі.
— Чого ж варта наша дружба, Мехті, — з болем сказав Вася, — коли тобі так легко замінити мене кимось іншим! Ти, очевидно, думаєш: ну що він робив, коли я брав його в Трієст? Носив сумки з вибухівкою, та й годі! А це може зробити кожний! Ні, Мехті, поруч з тобою йшов Василь, готовий в першу-ліпшу хвилину віддати за тебе життя! Тепер я шкодую, що мені не випала нагода довести тобі це!