— Сказав, але не пояснив чому.
— А де ж теннессієць?
— У Боувіта. Із сином. Старий так запалився, коли почув про наш план, що хотів зразу йти з усіма синами. Але потім зважив і залишив двох менших оберігати жінок. Ну, а тепер розказуйте.
— План наш дуже простий, — почав Браун. — Теннессієць до вечора буде в Боувіта, а через годину після того як смеркне прибуде до Еткінса. Ви, Картісе, з Куком проведете нас до Еткінса й під якимось приводом завернете до нього. А ми з Вілсоном поїдемо далі.
— Чого ж ви так зарані їдете? Могли б теж побути в Боувіта до вечора, — сказав Кук.
— Щоб Еткінс не мав ніякої підозри, — відповів Вілсон. — Бо коли він побачить, що Браун, ватажок регуляторів, спокійно поїхав собі додому, то подумає, що все гаразд, збори скінчилися.
— А де ж ви тим часом будете?
— Ми доїдемо до Вілсонової хати, залишимо там коней і повернемося пішки назад.
— Тільки стережіться поромника Кернелса! Я йому аністілечки не довіряю, — застеріг їх Кук.
— Ми теж, — відповів Вілсон. — Щоб його обдурити, ми візьмемо рушниці й звернемо до соляниці, що лежить на південь від моєї хати. А звідти встигнемо вчасно дійти, куди треба.
— І де ж ви сховаєтесь?
— Вілсон каже, що добре знає те місце, де є потаємна хвіртка. І вважає, що в очереті за Еткінсовою хатою має бути й те сховисько. Бо ж де ще може бути таке зручне місце?
— Скільки нас буде чоловік?
— Вісімнадцятеро. Вистачить.
— А що нам казати, коли Еткінс спитає про Джонса?
— Скажете, що Гасфілд забрав його з собою на Пті-Жан, де завтра теж мають відбутися збори регуляторів. Та річка ближче до штату Міссурі, отже їм і тамтешні розбишаки більше даються взнаки. Еткінсові здасться цілком природним, що ми захотіли послати частину своїх людей до кордону. Натякніть йому також, що то Джонсові спало таке на думку. Будьте в хаті, а як тільки почуєте наш знак — пронизливий посвист, — постарайтесь зразу ж захопити всю зброю, бо ми хочемо, щоб обійшлося по можливості без крові.
— А ви про мулата подумали? Він же заодно з своїм господарем і, напевне, спробує попередити його спільників.
— Ми охоронятимемо всі стежки, тож повинні б і його спіймати.
— А як він побіжить лісом?
— У таку темряву? Навряд, — заперечив Браун. — Та, врешті, це справи не міняє. Коли ми застукаємо головного переховувача на гарячому, то йому доведеться назвати тих негідників, що вкрали Гасфілдових коней. А між ними, напевне, знайдемо і вбивцю індіянки. — Їдьмо далі, — сказав Кук. — Як ми ще довше будемо стовбичити тут на горбі, то тільки викличем підозру. Шкода, що й досі нема індіянина. Саме сьогодні він би дуже нам став у пригоді.
Регулятори під'їхали до Еткінсової садиби. Фермер, видно, чекав на них, бо стояв на порозі й, вгледівши їх, підійшов до огорожі.
— Як дитина, містере Еткінсе? — спитав Браун.
— Та не дуже добре. Мабуть, бідолаха, помре. Ну, то скінчилися збори?
— Поки що скінчилися. Сусідки ще не пороз'їжджалися?
— Ні, майже всі сидять. То ви щось там ухвалили? А може, злізете з коней і трохи відпочинете? — перебив він сам себе. — Ще ж рано. Або й переночуєте в мене?
— Ні, дякую, Еткінсе, — сказав Браун. — Принаймні я не можу. Дядько поїхав до Робертсів, і мені треба доглянути дома худобу. Хай іншим разом.
— Тоді я розлучаюсь з вами, Брауне, — мовив Картіс. — Я таки лишусь ночувати. Дома за мною ніхто не плаче.
— І я теж з вами, якщо в Еткінса знайдеться місце, — озвався Кук.
— Місця вистачить! Злазьте! Крім того, мені страшенно кортить знати новини. До речі, а де ви лишили мого гостя?
— Поїхав з Гасфілдом до Пті-Жана, — відповів Кук, скидаючи з коня збрую.
Картіс і собі розсідлав коня. Браун попрощався й швидко подався за Вілсоном, що поволеньки їхав дорогою.
Еткінс завів гостей до хати. Біля вогню вони побачили чужого юнака. Господар сказав їм, що то містер Вестон, його небіж, — він приїхав на Фурш-ля-Фев, аби тут оселитися, і тим часом житиме в них.
— Якщо я не помиляюся, — мовив Картіс, — то десь уже вас бачив.
— Можливо, — Вестон усміхнувся трохи збентежено. — Я їздив у Літл-Рок і дорогою зупинявся тут на кілька днів. Здається, я бачив вас, як ви йшли на полювання.
— Справді, — мовив Картіс, — тепер я згадав. Ви тут відпочивали над річкою. Отже, я не помилився.
— Ви казали, що містер Джоне поїхав з регуляторами до Пті-Жана, — перебив його Еткінс. — Він там довго буде?
— Ні, — відповів Картіс. — Він велів вам переказати, що повернеться найпізніше післязавтра.
— Регулятори з Пті-Жана теж скликають збори?
— Так, завтра вранці, здається. Гасфілд узяв з собою багатьох із Фурш-ля-Фев.