Попийграв Андрійчик у флоєру, тай зачьив Катеринці розказувати про свої клопоти, єкі їго так за цілу днину умучіли.
— Кілько то я разив вам си ни наговорив та не наказав, — каже Андрійчик — а ви всї собі нїчьо з того ни робите. Біда знає! Відий такісте такі забу́дливі. Нираз кажу, ни кладіт кужіль у кочьирги́[57], ни перевертайте лижки у кошели́, ни переступайте лопату, єк си кладе хліб[58] у піч, а ни буде коров перехідниц![59] А ви тим ни питаєте... А тепер — дивітси! Корова си в одно перегонює. Тай чьюд їй знає[60] порешті, шо їй робити. Брав сми сегодни бисаги[61] ти, шо си ними паска сє́ти, кожівку вид’умерску[62], вінчений поєс, косу́, волочков з заплітків[63] перевєзував їй фист, тай сми гонив почерез то все три рази. Ік шье то ни поможе, то хіба би дес ишов у світ, тай собі раду єкус давав. А знов давіть[64] рано, єк сми йшов на стрілецтво, то мнє перейшла ота Кривуштейка, остатний би їй раз був! тай сми нічьо ни вбив, пусто сми ходив. Єк то кажут: з чім баба на торг, з тим з торгу́. Та знаш, таки ми олінь утїк з пид самого носа! В куницу стрілєв, тай ни трафив. Отимунь сми й смутний тай сердитий, шо мнє розлостило на стрілецтві, а витак шье й гониця. Вже сми нарештї просив отак вечьіра, єк ґаня[65] дожжю в посуху.
— Ой, я ту Кривуштейку знаю, — каже Катеринка — тота аби котюги[66] переходила, а ни люде!, тай котюги доброї шкода. Та кілько би мине перейшла, тілько я мушу лихо гостити. И ти ни знаш, відкив лиш тобі біда нанесетси на дорогу, єк ти дес идеш. — Коби ми шье завтра ни нанесла си на дорогу, — перервав Катеринці Андрійчік, — єк я буду ити за Гору з бриндзев, абих лихо ни гостив, бо то далека дорога тай ни легка, докив прийти в ,,По́лєни [67].
Катеринка єк мала кубок з водов у руках, так їго віпустила видразу на землю, єк учюла про фирманку за Гору. А видтак єк ни заголоси, та ни обчьеписи коло шиї Андрійчикови, та ни зачьне просити:
— Шо тобі, соколику, шош приморснулоси[68] йти типер за Гору в такій фіфолі[69] бідї! Ци мало шье є тих хрестив на тих полонинах, що ни-оден такий мудрак єк ти покотив свої роги тай ни сходи відтив ніколи. Ци ти хочеш мине осиротити, тай оти три хлопчіки, шо так си над ними трісеш? Нийди за Гору. Ми си про то обийдемо. Єк бих лихо жили, або абес оту дітву так ни любив, то я би шье раднїйшьа, шоби ти й нїколи ни вертав си т’ хаті.
— Ні, нї, моя солоденька, ни бий си, я прецї кілько разів ходив, але водно добре гостив, — зачьив втихомирєти Андрійчик Катерину. Я мушу ити, бо сми дав сегодни Волохови слово, шьо докончье мушу бути позавтрю в Полєнах. А ти знаш моє слово. В мене слово то вартнїйше вид усего. Хто свому слову ни чьоловік, то ни варт и по світі ходити. — Ти си ничьо ни бий, Катериночко: я си добре вберу: озму шьепку, шальок, дві сорочци, нагрудник[70], киптарик, кожух-зрукавник. нару́чницї[71], рукавицї шкіріні, гачі[72], онучі добрі, постоли-папуці, тай шье манту[73] до того, то ми ни буде страх, хотьби йкі морози. Озму собі одного коня порожного, буду на ним сидіти, а на тих трьох май трошки варятах, буду нести терхьи́[74] з бриндзов.
— Ого, я вже знаю, шо ми си бирше ни будім видїти, бо сми мала такі погані сони, шо но! — голосила Катеринка, єк уже видїла, шо ни переможе Андрійчика, тай знала, що вара си вперати, бо добре уже висамувала[75] Андрійчикову моду.
— Тихо, тихо, моя ти чичічко солоденька, — зачьив ид собі пригортати її Андрійчик, бо й вин сам видів, шо уна їму лихо ни важила.