Спершу всі троє магів мовчали. Якщо у них і було щось спільне, то це неймовірна здатність довго мовчати.
Довелося Олдеру заговорити першим, бо йому хотілося відкрити Великим Мудрецям те, що так гнітило його.
— Якщо я зробив щось погане і через це потрапив у країну мертвих і потривожив душу своєї дружини і ще чиїсь душі, то я, якщо зможу, постараюся залатати той пролом, який мимоволі створив, — сказав він. — Я неодмінно постараюсь! Ось тільки я не знаю, що саме я створив…
— І хто ти такий зараз, — додав Заклинатель.
Олдер онімів.
— Загалом, мало хто з нас знає, хто вони такі насправді, - спокійно сказав Сторож. — Адже нам дано лише поглянути на той світ, не більше.
— Розкажи, як ти вперше опинився біля кам'яної стіни, — велів Заклинатель.
І Олдер розповів.
Маги слухали мовчки і, після того як він закінчив свою розповідь, ще довго не вимовляли ні слова. Потім Заклинатель запитав:
— А ти замислювався над тим, що це значить — перебратися на той бік стіни?
— Так, але я зрозумів тільки, що тоді не зміг би повернутися.
— Лише маги можуть живими відвідувати країну, що лежить за стіною, і повертатися назад. І лише при крайній необхідності. Майстер Травник, наприклад, навіть пройшовши зі стражденним весь шлях до самої стіни, не послідує за ним, якщо ця людина виявиться за стіною.
Майстер Заклинатель був такий високий, широкоплечий, темноволосий і смаглявий, що здавався Олдерові схожим на ведмедя.
— Моє мистецтво заклинати душі дає мені силу закликати мертвих через стіни, — продовжував Заклинатель. — Правда, лише на кілька хвилин і якщо в тому є особлива потреба. І тепер мене мучить питання: яка потреба здатна виправдати такий великий пролом в тканині світобудови, який порушив Закон і Рівновагу? Я ніколи ще не вимовляв найстрашнішого Великого Закляття і ніколи ще не перетинав тієї заповідної риси. Наш Верховний Маг, лорд Яструб, разом з королем Лебанненом зробили це, щоб зцілити ту страшну рану, якої завдав світу чарівник на ім'я Коб.
— І коли наш Верховний Маг не повернувся, — підхопив Майстер Травник, — Торіон, який був тоді нашим Майстром Заклинань, відправився в ту неживу країну, щоб відшукати його. Торіон теж зумів повернутися звідти, але зовсім іншим…
— Немає потреби зараз говорити про це! — різко зауважив Майстер Заклинатель.
— А можливо, якраз і є потреба! — заперечив Травник. — Можливо, Олдерові необхідно знати це. Торіон, по-моєму, занадто вірив у власну могутність. Та й залишався там занадто довго. Він вважав, що зможе закликати назад, до життя, власну душу, але назад повернулося тільки його майстерність, його чарівна могутність, його честолюбство — але все це справжнього життя не дає. Але ми вірили йому, тому що любили його. А він нас неквапливо знищував. Поки Іріан не знищила його самого.
Далеко від острова Рок, на острові Гонт, Яструб, який слухав Олдера раптом перервав його розповідь:
— Як?.. Яке ім'я ти тільки що сказав?
— Іріан, — повторив Олдер.
— Тобі це ім'я відоме?
— Ні, пане мій.
— Мені теж. — І, помовчавши, Яструб заговорив тихо і наче неохоче: — Справа в тому, що я зустрів Торіона в країні мертвих, куди він ризикнув вирушити, щоб знайти мене. Велика була моя печаль, коли я побачив його там, і я сказав йому, що він може повернутися назад, перебравшись через стіну. І вказав йому шлях. — Лице Яструба потемніло, посуворішало. — Це була погана порада. Погане все, що говориться між живими і мертвими. Але ж я дуже любив Торіона! — Вони мовчки посиділи. Яструб раптом різко піднявся, потягнувся і взявся розтирати плечі і стегна. Обидва трохи походили, щоб розім'ятися. Олдер напився води з колодязя, а Яструб підібрав садову лопату і приробив до неї новий держак, вистругуючи до блиску верхню частину і трохи затесуючи нижню, щоб вона могла увійти в гніздо. Нарешті вони повернулися на колишнє місце, і Яструб сказав:
— Ну, Олдере, продовжуй розповідь.
І Олдер заговорив знову.
Майстри досить довго мовчали, після того як Травник заговорив про Торіона. І Олдер, скориставшись цією паузою, набрався сміливості і запитав про те, що не давало йому спокою: як змогли ті, що померли, прийти до стіни і як самі маги приходять туди.