Про свого батька Олдер нічого розповісти не міг, бо не знав про нього нічого. Блекберрі ніколи про нього навіть не згадувала. Хоча відьми вкрай рідко дотримуються обітниці безшлюбності, вони ще рідше залишають у себе одного і того ж чоловіка більше ніж на одну-дві ночі поспіль, а вже замуж виходять одиниці. Набагато частіше дві відьми об'єднуються і живуть все життя разом; в народі це називають «Відьомським шлюбом» кажуть, що відьми дають один одному особливу «жіночу клятву». У таких випадках дитина, що народилася в однієї з відьом, має ніби двох матерів, але жодного батька. Так що відсутність батька в сім'ї Олдера була ніби сама собою зрозумілою, і Яструб навіть питати про це не став. Однак він досить докладно розпитав Олдера про те, чому його вчив чаклун.
Чаклун Ганнет, що означає «морська олуша», навчив Олдера тим кільком словами Справжньої Мови, які знав сам, і деяким закляттям, за допомогою яких можна було, скажімо, знайти загублену річ або створити не дуже складну ілюзію. Олдер зізнався Яструбові, що ніяких особливих здібностей ні в тому, ні в іншому не виявив. І все ж, мабуть, цей Ганнет досить сильно зацікавився хлопчиком, намагаючись зрозуміти, в чому ж його справжнє покликання. Олдер виявився відмінним латальником, він міг полагодити будь-яку зламану річ — зламану арфу, переломи леза ножа, тріснуту вісь колеса, тріснутий глиняний горщик або розбиту вщент миску. Все це він міг знову зробити цілим. Він умів так з'єдувати окремі фрагменти предмета, що не залишалося ні слабини, ні тріщинки, ні сліду. В результаті Ганнет послав Олдера збирати різні сполучні закляття, про які можна було дізнатися в основному у таонських відьом. У багатьох з них Олдер навіть працював якийсь час, навчаючись латати і з'єднувати частини розбитих і зламаних предметів.
— Так-так, я добре знайомий з цим умінням, — сказав Яструб. — Це взагалі-то різновид цілительства. І, між іншим, не такий вже малий дар. Та й ремесло латальника не з простих.
— Мені воно приносило справжню радість! — вигукнув Олдер, і на його обличчі промайнуло навіть щось схоже на посмішку. — Мені так подобалося придумувати самому потрібні заклинання, намагаючись при цьому неодмінно використовувати яке-небудь зі слів Справжньої Мови… Адже це ніби оживити посудину, яка спорожніла і висохла через невелику тріщинку, або полагодити бочку, яка розсипалася на окремі дощечки — і це таке задоволення! Коли бачиш, наприклад, що така бочечка знову оживає, стає пузатою, як їй і належить, і міцно стоїть на денці, чекаючи, поки її наповнять вином!.. Ох, це так чудово! Був у нас один музикант з Меона, великий музикант; коли він грав, ніби штормовий вітер піднімався на вершині пагорба, і буря вирувала в морському просторі! Він дуже жорстоко часом поводився зі своєю арфою, рвав струни, відтягував їх під час своєї пристрасної гри так, що в найбільш напружений момент, коли мелодія немов злітала вгору, струни не витримували і рвалися. І цей музикант найняв мене, щоб я завжди був поруч, коли він грає, і, якщо щось трапиться з інструментом, міг швидко полагодити його, поки не встигла ще відзвучати остання нота, щоб він міг продовжувати грати.
Яструб кивнув, йому було приємно слухати, з яким запалом цей хлопець розповідає про свою професію.
— А розбитий скляний посуд ти чинив? — запитав він.
— Доводилося. Тільки це дуже довге і нудне заняття, — відповідав Олдер. — Надто багато там завжди крихітних осколків і кристаликів.
— Але ж зашивати величезну діру у в'язаній шкарпетці куди нудніше, — зауважив Яструб, і вони деякий час зі знанням справи обговорювали тонкощі роботи латальника. Потім Олдер повернувся до розповіді про своє життя.
Отже, спершу він просто лагодив всякі речі, а потім назвався чаклуном, але репутацією у місцевих жителів користувався вельми скромною — відповідно до свого скромного таланту. Та й доходи у нього були невеликі. І ось одного разу, Олдеру тоді було вже під тридцять, вони з тим арфистом вирушили до столиці острова, Меона, де музикант повинен був зіграти на весіллі. І в тій хаті, де вони зупинилися, Олдер познайомився з однією молодою жінкою. За її словами, у відьом вона ніколи не вчилася, проте володіла тим же даром, що і Олдер. І дуже хотіла стати його ученицею. Виявилося, що талант до латання у неї дійсно є, і куди більший, ніж у нього самого! Не знаючи жодного слова Справжньої Мови, вона могла рухом пальця відновити вщент розбитий глечик або перетертий канат, допомагаючи собі всього лише якоюсь пісенькою, якимось практично безсловесним, ледь чутним муркотінням. А ще вона вміла лікувати зламані кістки як у людей, так і у звірів; Олдер займатися подібним цілительством ніколи не насмілювався.