Сесеракх навіть сподобилася розсунути свої покривала і тепер дивилася прямо перед собою кудись собі в коліна, лише зрідка кидаючи переляканий погляд на воду, після чого закривала очі і знову втикала погляд у власні коліна.
Тенар і Техану час від часу перемовлялися, вказуючи на пропливаючі повз них кораблі, на птахів, на який-небудь острівець.
— До чого ж гарно! Я й забула, до чого добре плавати по морю! — вигукнула Тенар.
— Так, мені теж подобається, особливо якщо забути, що кругом вода, — сказала Техану. — Це схоже на політ…
— Ех ви, дракони! — тільки й промовила Тенар.
Вона сказала це легко, і звучали її слова цілком безневинно, проте вони мали глибокий сенс. Вперше Тенар сказала щось подібне своїй прийомній дочці. Вона відразу відчула, що Техану повернулася так, щоб бачити її своїм зрячим оком, і уважно на неї дивиться. Серце Тенар тяжко забилося в грудях.
— Вам подавай повітря і вогонь, — додала вона.
Техану мовчала. Але її здорова рука, смаглява і тонка, міцно стиснула руку Тенар.
— Я ще не знаю напевно, хто я така, мамо, — прошепотіла вона.
— А я знаю! — сказала Тенар. І серце її забилося ще сильніше і важче, ніж раніше.
— Я не така, як Іріан, — спробувала Техану заспокоїти матір. Їй хотілося сказати Тенар щось приємне, дати їй якусь обіцянку — напевно, ніколи не залишати свою прийомну матір, — але в голосі її звучало таке палке бажання літати, така болісна заздрість, така глибинна пристрасть…
— Почекай, почекай, скоро все остаточно з'ясується, — сказала Тенар. Виявилося, їй теж дуже важко говорити. — І ти дізнаєшся, що тобі робити… і хто ти така…
Вони говорили так тихо, що принцеса, мабуть, не змогла б розчути, про що вони говорять, навіть якби розуміла ардичну мову. Про неї вони зовсім забули. Однак Сесеракх, почувши ім'я Іріан, ще ширше розсунула покривала, випростала свої прекрасні руки і, повернувшись до Тенар і Техану, запитала ардичною:
— Іріан, вона є де? — Очі принцеси яскраво блищали в червоній півтіні останнього покривала.
— Десь отам… — Тенар махнула рукою в бік носа корабля.
— Вона… прикидається сміливою, так? Тенар помовчала хвилинку і відповіла:
— Їй не потрібно прикидатися сміливою, Сесеракх. Вона і так абсолютно безстрашна.
— Ах… — зітхнула принцеса, оглядаючи весь корабель і нарешті побачила Іріан, яка стояла на носі поряд з Лебанненом. Король показував кудись вперед, люто жестикулював, говорив з великим натхненням і сміявся. Іріан теж сміялася. Вона була майже того ж зросту, що і король.
— Гололиця! — сердито пробурчала Сесеракх каргадською. А потім додала на ардичній — задумливо і майже нечутно: — Безстрашна.
І зникла під своїми покривалами. Більше вона не рухалася і питань не задавала — застигла, як кам'яна статуя.
Довга берегова лінія Хавнора за кормою корабля зникла у синій імлі. На півночі в височині ще пливла неясно видна вершина гори Онн, але її вже перекривали чорні базальтові скелі острова Омер, які височіли по правому борту, коли «Дельфін» пробирався вузькими протоками Бавнора у Внутрішнє море. Сонце яскраво світило, дув свіжий вітер — наступав ще один чудовий ясний день. Жінки влаштувалися під парусиновим навісом, який моряки натягнули позаду каюти. Вони явно принесли судну удачу, і моряки намагалися, як могли, догодити їм хоча б в дрібницях — і намагалися від чистого серця. З чарівниками, які здатні принести кораблю в рівній мірі і удачу, і невдачу, моряки теж обходилися дуже добре і теж влаштували для них навіс на юті, де їм було зручно дивитися вперед. Для жінок моряки навіть роздобули десь оксамитові подушки, що потрапили на судно, мабуть, турботами короля і його дворецького. Чарівники ж цілком задовольнилися згорнутою в кілька разів парусиною.
Олдер бачив, що його теж вважають одним з чарівників, але нічого з цією помилкою вдіяти не міг, хоча це його вельми бентежило: адже Онікс і Сеппел могли подумати, що він вважає себе рівним їм. Ця думка турбувала його особливо сильно ще й тому, що тепер він чаклуном більше не був, бо його дар безслідно зник. У нього не залишилося ні крапельки чарівної сили. Він знав це так само точно, як знав би, наприклад, що втратив зір або здатність рухати руками і ногами. Тепер він би навіть розбитої кружки полагодити не зміг, хіба що за допомогою звичайного клею. Але для цього, зрозуміло, особливої майстерності не потрібно.
Але у нього було таке відчуття, що крім майстерності латальника, він втратив ще щось дуже важливе. І тепер через цю невідому втрату — в точності як і після смерті дружини — він перебував в якійсь тупій прострації, де немає місця радості, де з ним не може статися нічого нового, де все застигло в заціпенінні і ніщо ніколи не зміниться.