Загалом, не стільки він вчив її, скільки вони вчили один одного, причому часто виявлялося, що ще вчора вони навіть не підозрювали про деякі свої вміння. Потім ця жінка повернулася разом з Олдером в Еліни і оселилася у його матері, відьми Блекберрі, яка навчила її всяким корисним штукам, щоб справляти на замовників більш сильне враження, хоча справжнього знахарства у всіх цих фокусах практично не було. Звали цю молоду жінку Лілі. Вони часто працювали разом, і у всіх навколишніх селищах слава їх як майстерних латальників росла і укріплялася.
— А потім я її полюбив! — сказав Олдер. Варто було йому заговорити про неї, і голос його зазвучав більш впевнено і мелодійно. — Вона була така гарна! Волосся темно-каштанове, але часом в ньому ніби золотисто-червоні іскри спалахували…
Він не міг приховати від неї свою любов, та й не став цього робити, і вона відповіла на його почуття, сказавши, що їй все одно, відьма вона тепер чи ні, бо вони народжені, щоб бути разом — у роботі і в житті, що вона теж любить його і згодна вийти за нього заміж.
Вони одружилися і жили дуже-дуже щасливо перші півтора року.
— Все було добре, поки не настав час пологів, — сказав Олдер. — Ми занадто пізно спохватилися. Повитухи намагалися викликати спазми різними травами і заклинаннями, але дитина ніби не бажала відокремлюватися від матері і виходити на світло. Так і не народилася. І забрала її з собою.
Олдер помовчав і додав:
— Ми були такі щасливі!
— Я розумію, — відгукнувся Ястреб.
— І печаль моя виявилася настільки ж великою, яким великим було щастя.
Старий мовчки кивнув.
— Але я зміг винести це горе, — сказав Олдер. — Адже відомо, як воно буває: здається, немає сенсу жити далі, а все-таки живеш…
— Це вірно.
— Але серед зими, через два місяці після її смерті, мені приснився один сон… І в тому сні була вона…
— Розкажи, що тобі снилося.
— Я стояв на якомусь пагорбі. Через вершину пагорба і далі по його схилу тяглася кам'яна стіна, невисока, такими зазвичай поділяють овечі пасовища. Лілі стояла по той бік цієї стіни і трохи нижче мене. І там було темно…
Яструб розуміюче кивнув, і обличчя його посуворішало; тепер воно здавалося висіченим з каменю.
— Вона кликала мене! — продовжував розповідати свій сон Олдер. — Я чув її голос. Вона назвала мене по імені, і я пішов до неї. Я розумів, що вона мертва, я знав це уві сні, але йшов до неї з такою радістю! Мені ніяк не вдавалося як слід роздивитися її обличчя, і я йшов до неї, щоб хоч подивитися на неї, щоб хоч недовго побути з нею… І вона простягнула до мене руки над цією стіною… Стіна була невисока, приблизно мені по груди. Я тоді подумав, що, може, наша дитина при ній, але вона її, напевно, з собою не взяла. І все тяглася до мене, і я теж простягнув до неї руки, і наші руки зійшлися…
— Зійшлися?
— Так. Мені дуже хотілося бути з нею поруч, але я ніяк не міг перебратися через ту кам'яну стіну. Ноги мої йти не бажали, руки не слухалися. Тоді я спробував перетягнути Лілі до себе, і вона теж не могла до мене перебратися. У якийсь момент мені здалося навіть, що вона зможе це зробити, але проклята стіна як і раніше була між нами! Ми обидва не могли її подолати. І тоді Лілі перехилилася через цю стіну і поцілувала мене в губи. Вона чітко вимовила моє ім'я. І попросила: «Звільни мене!»
Я подумав тоді, що якщо і я назву її Справжнім ім'ям, то, можливо, мені все-таки вдасться перетягнути її до себе, і я сказав: «Ходімо зі мною, Мевре!» Але вона відповіла: «Це вже не моє ім'я, Хара! Це більше не моє ім'я!» І сама відпустила мої руки, хоча я намагався її втримати, а вона все кричала: «Відпусти мене, Хара!» І пішла кудись вниз, у темряву. Біля підніжжя цього пагорба все тонуло в темряві. А я все кликав її, викрикував усі її прізвиська, усі ласкаві слова, якими колись її називав, а вона все одно йшла від мене… І я прокинувся.
Яструб довго і дуже уважно дивився на свого гостя.
— Ти назвав мені своє ім'я, Хара, — зауважив він.
Олдер виглядав трохи розгубленим і кілька разів глибоко зітхнув, немов приходячи в себе і скидаючи вантаж тяжких спогадів, але на Геда він подивився ясними очима і з якоюсь відчайдушною мужністю.
— А кому ще міг би я з більшою впевненістю довірити його? — запитав він.
Яструб суворо подякував йому:
— Що ж, я постараюся відплатити тобі за довіру. Скажи, ти знаєш, що це за місце?.. Ця стіна знайома тобі?
— Першого разу я цього не знав. Тепер знаю. І знаю, що ти бував по ту сторону цієї стіни.