Радість моя! Лети, будь вільна!
Це був уривок з якоїсь балади або колискової пісні часів його дитинства. Більше він не зміг пригадати жодного слова, але мелодія була прекрасна, і він тихенько наспівував її, дозволяючи вітру тут же нести звуки, які зривалися з його губ.
З каюти на кормі вийшла Тенар і, помітивши Лебаннена, підійшла до нього.
— Доброго ранку, мій дорогий! — сказала вона, дивлячись на нього з любов'ю, і він теж ніжно привітав її. Він уже насилу пригадував тепер, чому тоді так на неї розсердився, і дивувався, як це взагалі могло статися, що він розлютився на Тенар.
— Ну як, острів Хавнор вчора виграли, звичайно ж, «противні карги»? — запитав він.
— Ні, Хавнор можеш залишити собі. Незабаром після твого відходу ми лягли спати. І дівчатка досі солодко сплять. А що, ми до Рока сьогодні доберемося?
— Ні, хіба що завтра до ранку. Але ще до полудня ми вже повинні увійти в гавань Твіла. Якщо, звичайно, нам дозволять наблизитися до острова.
— Що ти хочеш цим сказати?
— Рок добре захищений від непрошених гостей.
— Ах так! Гед мені про це розповідав… Розповідав, як він плив на кораблі, збираючись повернутися в Школу, і вони послали проти нього свій вітер. Вітер Рока — так він говорив.
— Проти нього?
— Це було дуже давно. — Тенар посміхнулася, намагаючись його заспокоїти. Їй була приємна це невіра Лебаннена в можливість того, що Геду хтось міг нанести образу, тим більше незаслужену. — Гед тоді ще зовсім малим був. І надумав помірятися силами з самою Темрявою. Так він сам розповідав.
— І коли він став уже дорослим чоловіком, він все ще мірявся з нею силами.
— Зате тепер перестав, — спокійно сказала Тенар.
— Ні. Тепер нам всім доведеться помірятися з нею силою. — Обличчя Лебаннена посуворішало. — Хотілося б мені знати, з ким нам все-таки доведеться мати справу! Я впевнений, нас чекають великі зміни, нам належить вибрати новий шлях — як передбачав Оґіон, як Гед говорив Олдерові. І я впевнений, що Рок — це саме те місце, де ми повинні зустрітися з нашим ворогом віч-на-віч. І з незавершеними змінами. Але, окрім цього, у мене немає ніякої впевненості ні в чому! Я поняття не маю, що нас чекає, з чим нам доведеться зіткнутися. Коли Гед узяв мене з собою в темну країну, ми, по крайній мірі, знали, хто наш ворог. Коли я повів свій флот в Соррі, я знав, яке зло хочу знищити. А тепер… Цікаво, дракони все-таки наші вороги чи союзники? Що саме в світі пішло неправильно? Що нам необхідно створити або знищити? Чи зможуть передбачити це Майстри? Та й чи погодяться вони зустрітися з нами? Або просто повернуть свій вітер нам назустріч?
— Побоюючись?..
— Побоюючись дракона, звичайно. Того, якого знають. Або ж того, якого ще ні разу не бачили…
Тенар, яка слухала його дуже напружено, посміхнулася.
— Та так, гарненький мішок з подарунками ти їм везеш! — сказала вона. — Чаклуна, якого уві сні переслідують мерці, чарівника з острова Пальн, двох драконів і двох карго на додачу. Єдині пристойні пасажири на цьому кораблі — це ви з Оніксом.
Лебаннен навіть не посміхнувся.
— Якби тільки ВІН був з нами… — промовив він задумливо.
Тенар поклала руку йому на плече і хотіла було щось сказати, але, видно, передумала.
Лебаннен накрив своєю долонею її руку, і вони деякий час стояли мовчки, поряд, дивлячись в безмежні танцюючі хвилі.
— Принцеса хотіла тобі дещо розповісти, перш ніж ми припливемо на Рок, — сказала Тенар. — Це одна дуже цікава історія з острова Гур-ат-Гур. Вони там, у своїй пустелі, добре пам'ятають всякі древні історії. А ця, по-моєму, оповідає про такі давні часи, що мені нема з чим навіть її порівняти, хіба що з легендою про Жінку з Кемела. Там мова йде про драконів… Було б дуже мило з твого боку, якби ти сам попросив її про бесіду, щоб їй не довелося просити тебе про це.
Відчуваючи, з якою любов'ю і обережністю вона це каже, Лебаннен відчув легке роздратування і тут же — укол сорому. Дивлячись у далечінь, він бачив, як далеко на півдні, майже біля самого горизонту, швидко пливе якась галера, тримаючи курс на Кемері або Вей. У сонячних променях були помітні навіть легкі спалахи світла там, де піднімалися й опускалися в воду могутні весла. Лебаннен повернувся до Тенар і сказав весело:
— Ну звичайно, я з задоволенням з нею поговорю! Запитай у неї, будь ласка, опівдні їй буде зручно?
— Так, цілком. Дякуємо.
Близько полудня він послав молодого матроса в каюту на кормі запитати, чи не зволить принцеса приєднатися до нього на палубі. Він чекав її, стоячи на носі корабля. Принцеса вийшла з каюти одразу, і, оскільки корабель був всього кроків п'ятдесят в довжину, Лебаннену було добре видно кожен її рух, поки вона йшла до нього. Тепер до нього наближався вже не безликий червоний циліндр, а висока і красива молода жінка, одягнена в м'які білі шаровари і довгу сорочку приглушеного червоного кольору. Золотий обруч притримував найтоншу червону вуаль, якою вона прикривала обличчя. Вуаль тремтіла на вітрі. Матрос старанно допомагав принцесі долати численні перешкоди, дбаючи, щоб вона не спіткнулася, та й палуба місцями була вузька. Принцеса йшла босоніж, повільно і обережно ставлячи красиві вузькі ступні і так гордовито піднявши прекрасну голову, що від неї неможливо було відвести очей.