А в Іманентному Гаї на острові Рок спав під деревами Азвер Путівник — він спав прямо під відкритим небом на галявині, як часто робив влітку. На нічліг він влаштувався ближче до східного узлісся, де крізь листя можна було бачити небо і зірки. Там його сон завжди був легкий і прозорий, і душа легко переходила зі стану задуми до стану сну і назад, направляючись переміщенням зірок на небосхилі і шелестом листя, коли вони ніби мінялися місцями в своєму нескінченному танці. Але сьогодні вночі в небі не було зірок, і листя висіло абсолютно нерухомо, і, подивившись вгору, Азвер побачив абсолютно чорне небо, вкрите серпанком, крізь який просвічували зірки — маленькі, яскраві і абсолютно нерухомі. І він чомусь знав, що і сходу сонця теж не буде…. І відразу сів, прокинувшись, і став пильно вдивлятися в слабке м'яке напівсвітло, що завжди панувало під деревами в Гаю. Серце його билося повільно і тяжко.
У Великому Будинку сплячі учні Школи крутилися уві сні і голосно ойкали: їм снилося, що вони повинні йти битися з армією ворога і бій відбудеться на якійсь великій, покритій сірим пилом долині, а воїни, з якими їм належить битися, всі суцільно старі, слабкі, хворі люди або плачучі діти…
Майстрам Рока снилося, що якийсь корабель пливе до них по морю, навантажений важко і низько, осівши у воді. Одному з чарівників снилося, що вантаж корабля — це чорні камені. Іншому — що це палаючий вогонь. А третього — що цей корабель навантажений снами або мріями.
Семеро Майстрів, що спали в Великому Будинку, прокинулися один за іншим в своїх кам'яних келіях, запалили чарівні вогники, встали і виявили, що Майстер Сторож давно встав і чекає біля дверей. «Король приїде на світанку», — казав він їм з посмішкою.
— А ось і Пагорб Рока! — сказав Тослу, вказуючи на далеку, світлу і дивно нерухому хвилю, що піднялася на південному заході над іншими, більш темними, морськими хвилями. Лебаннен, що стояв поруч з ним, промовчав. Хмари зовсім розсіялися, і світанкове небо здіймалося чистим, безбарвним куполом над безкраїм простором води.
Східний край неба повільно рожевів. Лебаннен подивився на корму. Дві молоді жінки вже прокинулися і вийшли з каюти на палубу; високі, босоногі, вони стояли біля поручнів і дивилися на схід.
Вершину округлого зеленого Пагорба сонце освітило в першу чергу, і вони невідривно дивилися на неї. А коли сонце піднялося вже досить високо, вони між двома сторожовими кручами увійшли нарешті в гавань Твіла. Всі висипали на палубу, дивлячись на берег. Але говорили мало.
Уже в гавані вітер зовсім ущух. Настав такий штиль, що у воді затоки, як в дзеркалі, відбивалися маленьке містечко на березі і високі потужні стіни Великого Дому. Корабель повільно ковзав по воді до причалів.
Лебаннен швидко подивився на шкіпера Тослу і на Онікса. Шкіпер кивнув, а чарівник повільно підняв широко розкинуті руки і прошепотів якесь закляття.
Корабель продовжував ковзати по гладі вод, поки не порівнявся з найдовшим з пірсів. Капітан тут уже віддав наказ, великий парус був миттєво спущений, і матроси з борту кинули чалку стоячим на пристані. Урочиста тиша була безнадійно порушена їх діловими криками.
На пристані виявилося чимало зустрічаючих; це були жителі міста, а також група юних учнів Школи, серед яких виділявся величезний широкоплечий чоловік з дуже смаглявою шкірою. Він тримав у руках високий, важкий посох.
— Ласкаво просимо на Рок, пане мій, король Східних Земель! — сказав він урочисто, виходячи вперед, як тільки були спущені і закріплені сходні. - І ласкаво просимо всю його компанію!
Молоді люди, що прийшли з ним, і всі городяни тут же взялися викрикувати привітання королю, і Лебаннен весело відповідав їм, спускаючись по сходнях. Потім король радісно і шанобливо привітав Майстра Заклинателя, бо це був, звичайно ж, він, і трохи поговорив з ним. Ті, хто уважно спостерігали за їх бесідою, могли помітити, що Майстер Заклинатель раз у раз хмуро поглядає на корабель, особливо на тих жінок, що стоять біля поручнів, і що його відповіді явно не подобаються королю.
Незабаром Лебаннен ще раз вклонився Заклинателю і знову повернувся на корабель. До нього одразу ж підійшла Іріан і сказала:
— Пане мій, можеш сказати Майстрам Школи, що я не маю бажання входити в їх будинок — у всякому разі, на цей раз. Я не ввійду туди, навіть якщо вони мене про це попросять!