— Невже дракони вмирають? — задумливо запитав Онікс. — Напевно, все-таки не так, як ми?
— Вони і живуть не так, як ми. Вони переходять з одного світу в інший. Так говорить Орм Іріан. З вітрів цього світу на інші вітри.
— Як це намагалися зробити і ми, — сказав Сеппел. — Але зазнали невдачі.
Гембл з цікавістю подивився на нього.
— А що, ця історія була відома у вас, на Пальні? Та, про яку ми дізналися сьогодні, - про поділ драконів і людей і про створення темної країни за стіною?
— Відома, але вона трохи відрізняється від тієї, яку ми почули сьогодні. Мене, наприклад, вчили, що ВЕРВ НАДАЛ був першою великою перемогою мистецтва магії. І що найголовніша мета всякого чарівництва — це перемога над часом, набуття вічного життя… Звідси і все те зло, яке принесла світу пальнійська магічна премудрість.
— Зате ви зберегли знання про Матір-землю, яке ми давно втратили через своє дурне презирство, — зауважив Онікс. — Як і твій народ, Азвер.
— Що ж, зате у вас вистачило здорового глузду побудувати Великий Будинок саме на Рокові, - посміхаючись, сказав Майстер Путівник.
— Але побудували ми його неправильно! — заперечив Онікс. — Все, що ми будуємо, ми будуємо неправильно.
— Значить, по-твоєму, ми повинні його зруйнувати? — запитав Сеппел.
— Ні, - втрутився Гембл. — Ми ж не дракони! Ми в будинках дійсно ЖИВЕМО. І нам потрібні хоч якісь стіни.
— Але в цих стінах повинні бути вікна, щоб в них міг вільно залітати вітер! — сказав Азвер.
— А хто тоді зможе увійти через двері? — запитав Сторож своїм вкрадливим, ласкавим голосом.
Виникла пауза. Десь по той бік галявини безугавно і невтомно співала цикада; потім замовкла і знову заспівала.
— Дракони? — припустив Азвер.
Сторож похитав головою.
— Я думаю, що можливо той Поділ, який був розпочатий, а потім по-зрадницькому перерваний, буде нарешті завершений, — сказав він. — Дракони знайдуть свободу і полетять, залишивши нас з тим, що ми вибрали самі.
— З нашими уявленнями про добро і зло, — сказав Онікс.
— З тією радістю, яку дає творення, вміння надати потрібну форму, — сказав Сеппел. — І з нашою майстерністю.
— І з нашими жадібністю, нашою слабкістю, нашими страхами, — додав Азвер.
Цвіркуну відгукнувся другий, ближче до струмка. Два пронизливих голоси вібрували і перетиналися, то збігаючись, то суперечачи один одному в обраному ритмі.
— А я боюся, — сказав Гембл, — причому боюся настільки, що мені навіть говорити про це страшно, що, коли дракони полетять, разом з ними зникне і наша майстерність. Наше мистецтво. І наша магія.
Мовчання інших ніби підтверджувало те, що і вони побоюються того ж. Однак коли Сторож нарешті заговорив, то в його тихому і ласкавому голосі звучала тверда впевненість:
— Ні, я думаю, цього не станеться. Вони — це суть Творення, його сучасники, і ми вивчили закони Творення. Ми приручили його, зробили своїм за допомогою наших знань. І тепер його неможливо у нас забрати. Щоб втратити здатність бачити, ми повинні забути про неї, відмовитися від неї.
— Як це зробив мій народ, — сказав Азвер.
— Неправда, твій народ завжди пам'ятав, що таке земля, що таке вічне життя, — сказав Сеппел. — А ось ми забули.
І знову повисло тривале мовчання.
— Мені здається, я міг би простягнути руку і торкнутися тієї проклятої стіни, — сказав Гембл дуже тихо, і Сеппел підхопив:
— Так, вона близько, дуже близько!
— Як же нам дізнатися, що слід робити? — запитав Онікс.
— Одного разу, коли Верховний Маг був зі мною тут, в Гаю, — знову взяв слово Азвер, — він сказав мені, що все життя намагався дізнатися, як зробити свій єдино правильний вибір, як зробити в житті саме те, для чого ти і був призначений…
— Як би мені хотілося, щоб він був зараз тут! — вирвалося у Онікса.
— Ні, він покінчив зі справами, — прошепотів, посміхаючись, Сторож.
— Але ми не покінчили! Однак сидимо тут і мирно розмовляємо, розуміючи, що опинилися на краю смертельно небезпечної прірви… — Онікс оглянув залиті місячним світлом обличчя чарівників. — І все-таки, чого ж хочуть від нас мертві?
— А чого хочуть від нас дракони? — запитав Гембл. — І навіщо ці жінки, які є драконами, чи дракони, які є жінками, з'явилися сюди? І чи можемо ми довіряти їм?
— А що, хіба у нас є вибір? — запитав Сторож.
— По-моєму, ніякого вибору у нас немає, - відрізав Азвер, — і нам залишається тільки слідувати тим шляхом, який…
— Вкажуть дракони? — закінчив за нього Гембл.
Але Азвер похитав головою:
— Ні, Олдер.
— Але хіба він Майстер Доріг? — здивувався Гембл. — Він же просто сільський чаклун!