Федя похолов: “Невже Доменіко звідкись дізнався правду? Що робити тепер?”
— Хто ж він? — суворо спитав капітан.
— Він син сатани… самого Люцифера…
— Ти що, очманів? Вина нахлебтався?!
— Вже два дні й росинки в роті не мав… Подумайте самі, й ви згодитесь, що тільки нечиста сила могла допомогти йому накликати бурю в такий ясний день. А чарівні палички? І їсть він якось не по-людському — із залізних банок. Якісь порошки мішає… А солодкі камінці?.. Дружить із чорноликим язичником… Вірте мені, все це неспроста.
— Звідки ти нахапався цих дурниць?
— Гуго мені очі розкрив учора ввечері…
— Навіщо раптом Люциферу знадобився мій корабель? — недовірливо мовив капітан.
— А я звідки знаю? Ви, ваша милість…
— Коли б герцог був сином Люцифера, — обірвав Дієго, — він уже б з нами давно звів рахунки. Бреше Гуго, зі злості наговорює на герцога… Йди й не спускай очей з Педро. Особливо пильнуй за Гуго і не розвішуй вуха. А то обкрутить нас круг пальця старий хитрун і втече разом із золотом… За герцогом теж наглядай… Мало чого, сам розумієш… А зараз ходімо глянемо, чи готується Гуго добувати золото.
Федя ледве встиг відскочити й присісти за купою канатів, як двері відчинилися. Вийшов капітан, за ним Доменіко. Як тільки вони зайшли до алхіміка, Федя підвівся.
“Ну й пройдисвіт, цей Гуго, — думав він, — як хитрує! Не сам наговорює на мене капітанові, а діє через Доменіко. Вже, певно, і в капітана з’явилася підозра, коли наказав стежити за мною… А як вони злякалися барометра! Навіть торкнутися його боялися… Тепер я можу казати, що він усе мені розповідає. І не тільки розповідає! Я скажу, що барометр може обернути купця та його лакузу на риб, на котів, на каміння… От здорово вийде! Треба глянути, чи не зіпсували вони анероїд”.
Прочинивши в каюту двері, Кудряш побачив, що барометр запнуто чорним плащем на жовтій атласній підкладці. Федя виліз на ліжко, скинув плащ і постукав пальцем по склу барометра. Тонка стрілка здригнулася і поповзла на “ясно”. Анероїд був цілий.
Скрипнули двері. Федя зіскочив з ліжка, гадаючи, що повернувся Дієго, але на порозі побачив Ніанга.
— Не ображайся, Федю, — мовив той. — Давай помиримось.
Тільки тепер Кудряш згадав, чого йшов у каюту, швидко розшукав рюкзак і дістав альбом.
— На ось, поглянь, — сказав Федя, розгортаючи альбом із фотознімками перед здивованим хлопчиком.
Зачудованими очима дивився Ніанг на невідомий йому чарівний світ. Листівки, фото викликали в нього захоплення, подив, навіть заздрість, що Феді пощастило жити в такій прекрасній країні й спостерігати все те не на малюнках, а навіч.
Розглядаючи фото, Ніанг засипав друга запитаннями. Ніколи ще Кудряш не розглядав так уважно й любовно найдрібніші деталі фотознімків, які будили в нього теплі спогади. Інколи йому так само, як і Ніангові, здавалося, що всього цього не було насправді, що це тільки марево, казка…
Ось на знімку Федя із своїм батьком. Апарат зафіксував їх у ту хвилину, коли вони біля автомата пили газовану воду. Як це просто — випити склянку шипучої води! Та як багато дав би Федя, щоб зараз збулося оце його нездійсненне бажання…
З іншої фотокартки весело посміхались Альошка й Колька. В руках у них по паличці ескімо. Федя ясно пам’ятав той день, коли вони їздили на екскурсію в Ялту. Тоді він відмовився від ескімо, бо полюбляв полуничний пломбір, а в кіоску його вже встигли розпродати. О, як би він зараз їв морозиво, коли б тільки можна було його дістати на каравелі! Але ж у шістнадцятому столітті про таку розкіш навіть уявлення не мали…
Пам’ятає; Коля й Альошка їли ескімо перед початком сеансу. В кінотеатрі демонстрували фільм “Кортик”, і Федя був невдоволений, що йому вже втретє доводилось дивитися одну й ту ж картину. Звичайно, Кудряша та його друзів годі було здивувати звуковим кіно. Вони багато разів бачили і кольорові, й широкоекранні, й панорамні фільми. Йому здавалося, що кіно існує споконвіку.
Кудряш не знав, що лише на грані двадцятого століття були винайдені зйомочні кіноапарати одночасно у Франції — братами Люмьєр, в Росії — Самарським і Акимовим, в Німеччині — Деміні і Складновським. “Великий німий”, як називали тоді кіно, швидко здобув собі широку популярність. Однак зовсім недавно, в тридцятих роках, з’явилися перші звукові фільми.
Ніанг боявся пропустити бодай слово із незвичайної оповіді, і коли Федя замовкав, поринаючи у спогади, негр благально зазирав йому у вічі і прохав:
— Розповідай ще… Будь ласка…
Проте, як Федя не намагався пояснити, Ніанг так і не збагнув, чому на білому екрані з’являються зображення людей, звірів, птахів, комах, морів, гір, неба…
Друзі гортали одну сторінку альбома за одною.
Ось перед ними панорама міста, в якому народився Кудряш. Над багатоповерховими будинками височіє телевізійна щогла. Колись Федя з байдужістю дивився на неї-так само, як на телеграфні стовпи, на клумби й квітники, повз які пробігав щодня, поспішаючи до школи… Але ж який це чудовий винахід — телебачення! Бувало, в довгі зимові вечори збиралися вони гуртом, уся сім’я, біля голубуватого екрана. Хай за вікном гуляє віхола, мороз розмальовує шибки фантастичними квітами, а ти сидиш собі в теплій кімнаті, забравшись з ногами на кушетку, і стежиш за змаганнями хокеїстів, що відбуваються десь за багато сотень кілометрів, дивишся театральні й циркові вистави, виступи гімнастів, боксерів, волейболістів… А Першотравневі й жовтневі паради, демонстрації на Червону площі в Москві! “Ех, сюди б, на каравелу, телевізор! — зітхнув Кудряш. — А втім я, здасться, надміру захопився. Адже радіохвилі, на яких працюють телепередавачі, поширюються лише на сотні кілометрів. Тому судна, що знаходяться у відкритому морі, не в змозі приймати телевізійні передачі. Щоправда, скоро й тут відбудеться революція. Незабаром запустять штучні супутники Землі, за допомогою яких телевізором можна буде користуватися в усіх куточках земної кулі. Та це буде в майбутньому… Інша річ — радіо. Радіоприймачем користуйся де й скільки завгодно. Забажав — слухай Москву… Ледь-ледь повернув ручку наладки — і вже чути голос диктора ленінградської радіостанції. Ще поворот — дзвенять чарівні українські мелодії… Вся країна, весь світ озивається до тебе різноманітними голосами, що їх з блискавичною швидкістю переносять за тисячі кілометрів невидимі радіохвилі… За допомогою радіо люди тримають зв’язок з відважними зимівниками в Арктиці і з полярниками Антарктичного материка. Радіо допомогло націлити в самісінький центр Тихого океану могутні радянські ракети-носії, надіслати й одержати сигнали з далекої планети Венери, здійснити історичні кругосвітні польоти героїв-космонавтів Юрія Гагаріна й Германа Титова”.
Грандіозні на сьогодні досягнення радіо… І важко повірити, що не так давно, 7 травня 1895 року, наш вітчизняний учений Олександр Степанович Попов на засіданні Російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі продемонстрував свій перший у світі радіоприймач. Учений скромно назвав його “грозовідмітчиком”, хоч цей винахід відкрив цілу епоху в історії науки й техніки. За шістдесят з гаком літ радіотехніка зробила нечуваний стрибок. Вона знайшла своє застосування в металургії й енергетиці, в сільському господарстві і на транспорті, в медицині й метеорології… За допомогою приладів, що звуться радіометрами, здійснюють пошуки й розвідку корисних копалин; радіоастрономія досліджує неймовірно далекі зоряні системи, й галактики. За допомогою радіо вимірюють глибини морів і океанів, радіомаяки вказують шлях літакам і кораблям.
…Ось із аеродрому здійнявся літак, набрав швидкості, стрімко помчав у височінь, розвернувся раз, удруге, зробив “петлю Нестерова”, кинувся в штопор, знову вирівняв політ. “Як майстерно, як досвідчено веде його пілот!” — мимоволі вигукнете ви, стежачи за фігурами пілотажу. Але в кабіні літака нікого немає. Ним керують із землі за допомогою радіопередавача. І літак слухняно виконує всі команди оператора…