Пандіон звернув з дороги і, стрибаючи через кущі, помчав до моря. Слідом за ним з гнівним ревом бігли переслідувачі.
Кущі порідшали, почався невеликий підйом. Пандіон зупинився, — далеко внизу, під стіною крутих скель, простяглеся осяяне сонячним промінням море. Стадій за десять від берега було добре видно червоний корабель, що поволі плив по морю.
Юнак заметався по краю урвища, намагаючись знайти стежку для спуску, але стрімкі скелі тяглися далеко в обидва боки. Виходу не було — з кущів уже бігли вороги, на ходу вишиковуючись у вигнуту дугою лінію, щоб з трьох боків оточити Пандіона.
Юнак оглянувся на переслідувачів, подивився вниз: «Тут смерть, там рабство, — промайнуло у нього в голові.— Ти простиш мені, Тессо, коли довідаєшся…» Більше не можна було гаятися.
Кам'яна брила, на краю якої стояв Пандіон, повисла над урвищем. На двадцять ліктів нижче видавався другий уступ. На ньому росла низенька сосна.
Окинувши на прощання поглядом любиме море, юнак стрибнув униз на густе гілля одинокого дерева. Люті крики ворогів на секунду долинули до нього. Пандіон пролетів, ламаючи сучки і обдираючи тіло, до нижніх товстих гілок, проминув виступаюче ребро скелі і впав на м'який осип сипкого схилу. Юнак скотився ще на двадцять ліктів нижче і затримався на виступі скелі, вогкої від піни, що залітала сюди під час прибою. Приголомшений, ще не усвідомлюючи, що врятувався, юнак підвівся і став на коліна. Зверху переслідувачі намагалися влучити в нього камінням та списами. Море плескалося під ногами.
Корабель наблизився, здавалося, що моряки зацікавилися тим, що відбувається на березі.
У голові Пандіона глухо шуміло, він відчував сильний біль в усьому тілі, очі заволокло сльозами. Він неясно усвідомлював: коли його переслідувачі принесуть луки, загибель буде неминуча. Море вабило його, близький корабель здавався порятунком, посланим богами. Пандіон забув, що судно могло бути чужоземним або належати ворогам, — йому здавалося, що рідне море не зрадить.
Пандіон звівся на ноги і, переконавшись, що руки діють, стрибнув у море і поплив до корабля. Хвилі накривали з головою, побите тіло погано корилося його волі, рани нестерпно пекли, в горлі пересохло.
Судно наближалося до Пандіона, з нього лунали підбадьорюючі вигуки. Почувся різкий скрип весел, корабель виріс над головою юнака, сильні руки підхопили Пандіона і підняли на палубу… Юнак, втративши свідомість, простягся на теплих дошках, як неживий. Його привели до пам'яті, дали води — він довго і жадібно пив. Пандіон відчув, що його відтягли вбік і чимсь накрили. Молодий скульптор поринув у глибокий сон.
Гори Кріту ледве мріли на обрії. Пандіон заворушився і, мимоволі застогнавши, прокинувся. Він перебував на кораблі, не схожому на судна його батьківщини — низькобортні, з захищеними плетивом з лозин боками, з веслами, виведеними над трюмом… У цього корабля були високі борти, гребці сиділи під палубними дошками, по обидва боки прорізу, що розширювався в глиб трюму. Парус на щоглі, в центрі судна, був вищий і вужчий, ніж: на еллінських кораблях.
Від куп шкір, накиданих на палубі, йшов важкий дух. Пандіон лежав на вузькій трикутній площадці біля гострого носа судна. До юнака підійшов бородатий горбоносий чоловік у грубій вовняній одежі, простяг йому чашку теплої води, змішаної з вином і заговорив незнайомою мовою з різкими металічними інтонаціями… Пандіон похитав головою. Чоловік торкнувся його плеча і владним рухом показав на корму судна. Пандіон обгорнув стегна мокрим від крові лахміттям і попрямував уздовж борту до намету на кормі.
Там сидів худий, такий самий горбоносий, як і той, що привів Пандіона, чоловік. Він розтулив у посмішці губи, облямовані жорсткою бородою, що видавалась уперед. Його сухе, обвітрене й хиже обличчя, що здавалося відлитим із бронзи, виявляло жорстокість.
Пандіон зрозумів, що потрапив на торговельне судно фінікійців і бачить перед собою начальника або хазяїна корабля.
Перших двох питань, заданих йому начальником, Пандіон не зрозумів. Тоді купець заговорив ламаною іонійською говіркою, знайомою Пандіонові, примішуючи до неї карійські та етруські слова. Він запитав Пандіона про його пригоду, довідався, звідки той родом, і, наблизивши до нього горбоносе обличчя з гострими неморгаючими очима, сказав:
— Я бачив, як ти втікав, — це вчинок, гідний стародавнього героя. Мені потрібні такі безстрашні і сильні воїни— в цих морях та на їх берегах багато розбійників, що грабують наших купців. Якщо служитимеш мені вірно, легким буде твоє життя, і я нагороджу тебе.
Пандіон заперечливо похитав головою й нескладно розповів, що йому треба якнайшвидше повернутися на батьківщину, і благав висадити його на найближчому острові.
Очі начальника гнівно заблищали.
— Мій корабель іде прямо до Тіра,[28] на моєму шляху тільки море. Я цар на своєму кораблі, і ти — під моєю владою. Я можу наказати зараз же покінчити з тобою, якщо це буде потрібним. Ну, вибирай: або тут, — фінікієць показав униз, де під палубою розмірено рухалися весла і чувся сумний спів гребців, — ти будеш рабом, прикутим до весла, або одержиш зброю і приєднаєшся он до тих, — палець купця повернувся назад і ткнув під намет: там ліниво лежало п'ятеро здоровенних напівголих людей з тупими й звірячими обличчями. — Я чекаю, вирішуй швидше!
Пандіон безпорадно оглянувся навколо. Корабель швидко віддалявся від Кріту. Відстань між Пандіоном і його батьківщиною все збільшувалася. Чекати допомоги не було звідки.
Пандіон вирішив, що в ролі воїна йому легше буде втекти. Але фінікієць, що добре знав звичаї еллінів, примусив його дати три страшних клятви на вірність.
Начальник помастив рани юнака цілющою сумішшю і відвів до групи воїнів, доручивши нагодувати.
— Тільки добре пильнуйте його! — ідучи, наказав він. — Пам'ятайте, що всі ви відповідаєте передо мною за кожного зокрема!
Старший з воїнів, схвально усміхаючись, поплескав по плечу Пандіона, помацав м'язи і щось сказав решті воїнів. Ті голосно зареготали. Пандіон здивовано поглянув на них, глибока туга зараз відділяла його од усіх людей.
До Тіра лишалося не більш як два дні плавання. За чотири дні, проведені на кораблі, Пандіон трохи призвичаївся до свого становища. Рани виявились неглибокими і швидко загоїлись.
Начальник корабля, звернувши увагу на розум та різноманітні знання Пандіона, був задоволений юнаком і кілька разів розмовляв з ним. Від нього Пандіон довідався, що їде стародавнім морським шляхом, прокладеним народом острова Кріта до південної країни чорних. Шлях кораблів лежав повз ворожий і могутній Айгюптос, уздовж берегів величезної пустелі до Воріт Туманів.[29]
За Воротами Туманів, де скелі півдня і півночі зближувались, утворюючи вузьку протоку, лежав кінець землі— величезне Туманне море.[30] Тут кораблі повертали на південь і незабаром досягали берегів жаркої країни чорних, багатої на слонову кістку, золото, масла та шкіри. Саме цим шляхом ішли далекі експедиції жителів острова Кріту, — Пандіон бачив зображення такої подорожі у фатальний для нього день. Морський народ досяг далеких країн півдня, куди не доходили посланці з Айгюптосу.
Тепер кораблі фінікійців плавають уздовж берегів півночі і півдня, добуваючи дешеві товари і сильних рабів, але рідко заходять далі Воріт Туманів.
Фінікієць, догадуючись про неабиякі здібності Пандіона, хотів залишити його в себе. Він спокушав юнака принадами далеких мандрівок, малював йому картини майбутнього підвищення, пророкуючи, що через десять-п'ятнадцять років сумлінної служби еллін сам зможе стати купцем або начальником корабля.
Юнак слухав фінікійця з цікавістю, але він знав, що життя торговця не для нього, що він батьківщину, Тессу і вільне життя художника не проміняє на багатство в чужій країні.
З кожним днем все нестерпнішим ставало бажання побачитися хоча б на мить з Тессою, знову почути могутній шум священного соснового гаю, де проминуло стільки щасливих годин. Юнак подовгу не засинав, лежачи поруч з супутниками, що голосно хропли, і стримував биття серця, затамовуючи стогін розпачу.