— Мінцмейстра, Ваше Преосвященство?
— Його самого.
«Придворний мінцмейстр. Впливова людина із впливової сім’ї. Завелика риба для мого маленького акваріуму. Риба, що має авторитетних друзів. Арештувати таку людину небезпечно. Навіть смертельно небезпечно».
— Чи можу я запитати, навіщо?
— Не можете. Цими питаннями перейматимусь я. Ви зосередьтеся на тому, щоб отримати зізнання.
— Зізнання в чому, архілекторе?
— Як це у чому — в корупції і державній зраді! Схоже, що наш приятель мінцмейстр підходив дуже нерозсудливо до деяких особистих справ. Схоже, що він брав хабарі, і спільно з Гільдією мерсерів збирався обдурити короля. Тому було б дуже корисно, якби високопоставлений мерсер вказав його ім’я у зв’язку з якоюсь брудною справою.
«Навряд чи можна вважати збігом той факт, що саме зараз такий високопоставлений мерсер сидить у моїй кімнаті для допитів».
Ґлокта стенув плечима.
— Коли люди починають говорити, дивом дивуєшся, які імена спливають на поверхню.
— Чудово. — Архілектор махнув рукою. — Можете йти, інквізиторе. Я прийду по зізнання Тойфеля завтра, в цей же час. Дивіться, щоб воно у вас було.
Ґлокта повільно дихав, шкутильгаючи назад по коридору.
«Вдих, видих. Спокійно».
Він не очікував, що покине кімнату живим.
«А тепер я раптом опинився у впливових колах. Особисте завдання для архілектора: вичавити зізнання в державній зраді з одного із найнадійніших службовців Союзу. Так, я у найвпливовіших колах, але чи надовго? І чому обрали мене? Через мої результати?
Чи тому, що мене не шкода?»
— Я щиро прошу вибачення, що сьогодні нас весь день переривають — все шастають туди-сюди, як у борделі.
Потріскані і розпухлі губи Ревса скривилися в сумній посмішці.
«Він ще й усміхається в таку хвилину — дивовижно. Але всьому настає кінець».
— Будемо відверті, Ревсе. Ніхто не прийде тобі на допомогу. Ні сьогодні, ні завтра, ні будь-коли. Ти зізнаєшся. Питання лише в тому, коли і в якому стані. Немає сенсу тягнути — це нічого тобі не дасть. Окрім болю. А болю у нас предостатньо.
Було важко розгледіти вираз на закривавленому обличчі Ревса, але його плечі опустились. Тремтячою рукою він умочив перо в чорнило і ледь нахиленим почерком вивів своє ім’я внизу заяви-зізнання.
«Я знову переміг. Чи болить моя нога менше? Чи повернулись мої зуби? Чи допомогло мені те, що я згубив чоловіка, котрого колись звав своїм другом? Чому ж тоді я це роблю?»
У відповідь він почув лише шкрябання пера по паперу.
— Прекрасно, — сказав Ґлокта. Практик Фрост перегорнув документ. — А це список твоїх спільників?
Він ліниво пробігся поглядом по іменах.
«Купка молодших мерсерів, три корабельних капітани, офіцер міської варти і пара дрібних митників. Вкрай невигадливий рецепт, що тут казати. Ану спробуємо додати трошки перцю».
Ґлокта перевернув заяву і відправив її через стіл.
— Додай до списку ім’я Зеппа дан Тойфеля, Ревсе.
Товстуна це спантеличило.
— Це той, що мінцмейстр? — пробурмотів він крізь розпухлі губи.
— Він самий.
— Але я з ним навіть не знайомий.
— То й що? — накинувся Ґлокта. — Роби, як я кажу.
Ревс завагався, привідкривши рота.
— Пиши, товста свинюко.
Практик Фрост хруснув пальцями.
Ревс облизав губи.
— Зепп… дан… Тойфель… — мимрив він, записуючи.
— Прекрасно, — Ґлокта обережно закрив ящик зі своїми по-вбивчому прекрасними інструментами. — Я радий, що сьогодні нам обом вони не знадобляться.
Фрост замкнув кайдани на зап’ястях в’язня, підняв його на ноги, і повів до дверей в глибині кімнати.
— Що тепер? — кинув Ревс через плече.
— Енґлія, Ревсе, Енґлія. Не забудь прихопити щось тепле.
Двері за ним лунко зачинилися. Ґлокта поглянув на список імен в руках. Зепп дан Тойфель замикав список.
«Одне ім’я. На перший погляд, таке саме, як і інші. Тойфель. Просто ще одне ім’я. Але яке небезпечне!»
Северард чекав в коридорі, як завжди всміхаючись.
— Накажете відправити товстуна в канал?
— Ні, Северарде. Відправ його наступним човном в Енґлію.
— Ви сьогодні милосердні, інквізиторе.
Ґлокта пирхнув.
— Милосердям було би кинути його в канал. Цей кабан не протягне на Півночі навіть шести тижнів. Забудь про нього. Сьогодні ввечері нам потрібно заарештувати Зеппа дан Тойфеля.