Выбрать главу

Джезалю здалося, ніби він побачив, як десь вдалині на моноклі маршала Варуза зблиснуло сонце. Вкотре вилаявшись, він рушив до сходів.

Джезаль відчув неабияке полегшення, коли нарешті дістався даху і побачив, що на дошці досі залишалось ще кілька білих фігур.

Маршал Варуз привітав його похмурим поглядом.

— Вам дуже пощастило. Майор вибудував винятково непробивну оборону. — На губах Веста засяяла усмішка. — Ви, мабуть, якось завоювали його повагу, хоч вам поки не вдалось завоювати мою.

Джезаль зігнувся, впершись руками в коліна. Він важко дихав, піт градом скрапував на підлогу. Варуз взяв зі столу довгий футляр, підійшов до Джезаля і зняв застібку.

— Покажіть нам ваші стійки.

Джезаль узяв короткий клинок в ліву, а довгий — у праву руку. Після важкого заліза вони здавалися легкими, як пух. Маршал Варуз відступив на крок назад.

— Починайте.

Він прийняв першу стійку — праву руку витягнув, а ліву притиснув до тіла. Леза пурхали та переплітались у повітрі, сяючи у надвечірньому сонці, поки Джезаль з відточеною вправністю змінював позиції. Врешті, він скінчив, й опустив клинки по швах.

Варуз кивнув.

— У капітана швидкі руки, еге ж?

— Просто неймовірні, — сказав майор Вест, широко всміхаючись. — До біса краще, ніж виходило у мене.

Лорд-маршал був менш вражений.

— Не згинайте так сильно коліна у третій стійці і старайтесь більше витягувати ліву руку в четвертій, але в усьому іншому… — він витримав паузу, — задовільно.

Джезаль зітхнув з полегшенням. Це була дійсно висока похвала.

— Раз! — вигукнув старий, тріснувши його по ребрах краєм футляру.

Джезаль осів на підлогу, заледве спромігшись вдихнути.

— А от над рефлексами слід попрацювати, капітане. Треба завжди бути напоготові. Завжди. Якщо у вас в руках клинки, тримайте їх обидва напоготові.

— Так точно, сер, — прохрипів Джезаль.

— І витривалість у вас нікудишня — он пихкаєте, ніби короп. Мені достеменно відомо, що Бремер дан Ґорст пробігає десять миль на день і зовсім не втомлюється. — Маршал Варуз нахилився над ним. — Відтепер ви будете робити те саме. О, так. Щоранку о шостій на вас чекає коло навкруг стіни Аґріонта, а потім година спарингу з майором Вестом, який люб’язно погодився побути вашим напарником. Я переконаний, що він зможе помітити усі дрібні недоліки вашої техніки.

Джезаль скривився і потер ребра.

— А щодо гулянок, то їм пора покласти край. Я аж ніяк не проти веселощів, коли на те є привід, але у вас ще буде час на святкування після Турніру, якщо ви, звичайно, гарно попрацюєте, щоб перемогти. А до тих пір дотримуйтесь здорового способу життя. Ви мене зрозуміли, капітане Лютар? — Він нахилився ще нижче, ретельно вимовивши кожне слово: — Здорового… Способу… Життя… Капітане.

— Так точно, маршале Варузе, — пробурмотів Джезаль.

Через шість годин він був п’яний, як чіп. Регочучи, мовби божевільний, він вивалився на вулицю — голова у нього йшла обертом. Холодне повітря шмагонуло його по обличчю, нікчемні будиночки пливли і хилитались, а слабо освітлена вулиця нахилилася, мов потопаючий корабель. Джезаль мужньо переборов напад блювоти, зробив непевний крок на вулицю і обернувся до дверей. Його зустріло пливке яскраве світло і гучні звуки реготу та крики. Хтось кустратий вилетів із таверни і вдарив його у груди. Джезаль відчайдушно спробував вхопитися за нього, проте втратив рівновагу і гепнувся так, що аж земля задвигтіла.

На якусь мить в очах потемніло, а тоді Джезаль виявив, що лежить в грязюці, а верхи на ньому сидить Каспа.

— Прокляття! — просипів він, відчуваючи у роті в’язкий і неповороткий язик.

Джезаль скинув ліктем лейтенанта, що знай собі хихотів, перевернувся, підвівся, похитуючись, і знову спіткнувся — вулиця навколо гойдалась. Каспа лежав на спині у грязюці, давлячись від сміху. Від нього несло дешевою випивкою і кислим запахом курива. Джезаль зробив мляву спробу обтріпати бруд з мундира. На його грудях була велика мокра пляма, від якої пахло пивом.

— Прокляття! — промимрив він удруге. — Коли це я обляпався?

Нараз його увагу привернули якісь крики з іншого боку дороги, де у проймі дверей зчепилися два чоловіки. Джезаль примружився, намагаючись розгледіти у пітьмі хоч щось. Здоровань тримав якогось чепурного чолов’ягу і, схоже, зав’язував йому за спиною руки. Тепер він натягав йому на голову щось на кшталт мішка. Джезаль кліпнув, не вірячи своїм очам. Це був не найпрестижніший район, але подібне було перебором навіть тут.