— Я усвідомлюю, що ви дієте зі шляхетних мотивів, але він злочинець і зрадник. Я маю ордер на його арешт, підписаний самим архілектором Сультом. Повірте мені, він не заслуговує на вашу допомогу.
Джеленгорм насупився і кинув злісний погляд на практика Фроста. Блідий диявол виглядав наляканим. Десь таким же наляканим, як камінь. Він без особливої натуги закинув в’язня собі на плече і пішов вверх вулицею. Той, кого назвали Северардом, усміхнувся очима, заховав ножа у піхви, ще раз вклонився і неквапливою ходою рушив за своїм напарником, насвистуючи щось нерозбірливе.
У інквізитора затріпотіла ліва повіка, і по його блідій щоці покотилися сльози. Він обережно витер їх затиллям долоні.
— Прошу вибачити мене. Справді, бо це трохи дивно, коли чоловік не може дати раду власним очам, еге ж? Кляте плакуче желе. Іноді я думаю, що краще взагалі його позбутись і ходити з пов’язкою. — У Джезаля закрутило в животі. — Скільки вже минуло часу, Весте? Сім років? Вісім?
На скроні майора засіпався м’яз.
— Дев’ять.
— Нічого собі. Дев’ять років. Уявляєш? Здається, ніби це було всього лише вчора. Якщо не помиляюся, ми розійшлися на гірському гребені?
— Так, на гребені.
— Не переймайся, Весте, я тебе нітрохи не виню. — Ґлокта дружньо ляснув майора по передпліччю. — Принаймні за те, що сталося. Я пам’ятаю, ти намагався мене відмовити. Зрештою, в Гуркулі у мене вистачало часу, щоб про це подумати. Я взагалі багато думав. Ти завжди був мені гарним другом. А тепер молодий Коллем Вест — майор у Королівському полку. Неймовірно.
Джезаль не мав жодного уявлення, про що вони тоді говорили. Зараз він тільки хотів зблювати, а потім лягти спати.
Інквізитор Ґлокта повернувся до нього з усмішкою, ще раз демонструючи огидну прогалину в зубах.
— А це, мабуть, капітан Лютар, на якого всі покладають неабиякі надії в прийдешньому Турнірі. Маршал Варуз — суворий вчитель, правда? — Він слабко махнув палицею в бік Джезаля. — Випад-випад, так, капітане? Випад-випад.
Джезаль відчув, як всередині нього закипає гнів. Він кахикнув і втупився у свої ноги, бажаючи, аби світ перестав крутитись. Інквізитор по черзі очікувально поглянув на кожного з них. Вест виглядав блідим. Джеленгорм був брудний і сердитий. Каспа досі сидів серед дороги. Жодному з них нічого було сказати.
Ґлокта прокашлявся.
— Що ж, мене кличе обов’язок. — Він силувано вклонився. — Але я сподіваюся незабаром побачитися з вами всіма.
Джезаль спіймав себе на думці, що сподівається ніколи більше не побачити цього чоловіка.
— Може, ми могли б якось знову пофехтувати? — промимрив майор Вест.
Ґлокта добродушно засміявся.
— О, я був би радий, Весте, але нині трохи покалічений для таких забав. Якщо ви шукаєте, з ким би зійтися на шпагах, то я впевнений, що практик Фрост вам не відмовить, — Ґлокта скосив очі на Джеленгорма, — але змушений попередити, що він б’ється зовсім не як джентльмен. Бажаю вам усім приємного вечора. — Він насунув глибше капелюха, поволі розвернувся і побрів геть по тьмавій вулиці.
Три офіцери спостерігали його шкандибання у тягучій, незручній тиші. Нарешті до них приєднався Каспа.
— Що це, взагалі, таке було? — запитав він.
— Ніщо, — промовив Вест крізь зціплені зуби. — Краще назавжди про це забути.
Зуби і пальці
«Часу обмаль. Треба діяти швидко».
Ґлокта кивнув Северарду, на що той всміхнувся і стягнув мішок з голови Зеппа дан Тойфеля.
Мінцмейстр був дужим, величавим чоловіком. Його обличчя вже почало пухнути від синців.
— Що це все означає? — загорлав він із вдаваними обуренням і бравадою. — Ви знаєте, хто я такий?
Ґлокта пирхнув.
— Звичайно, знаємо. Невже ти гадаєш, ми тільки те й робимо, що навмання хапаємо на вулиці першого-ліпшого?
— Я придворний мінцмейстр! — заверещав в’язень, намагаючись звільнитися від своїх пут. Практик Фрост і далі дивився на нього без жодних емоцій, склавши руки на грудях. Тим часом залізо в жаровні почало червоніти. — Як ви смієте…
— Та скільки можна переривати! — крикнув Ґлокта.
Фрост люто копнув Тойфеля в гомілку і той зойкнув від болю.
— Як наш в’язень підпише заяву-зізнання, якщо в нього зв’язані руки? Звільніть його, будь ласка.
Тойфель підозріло роззирався, поки альбінос розв’язував йому зап’ястя. Аж тут він помітив сікач. Нагострене до дзеркального блиску лезо аж сяяло у різкому світлі лампи.