Лоґен розсміявся. Це сталося вперше з того часу, як він вибрався з річки. Нічого такого смішного хлопець не сказав, але Лоґен посміявся від душі. Це було приємне відчуття. Хлопець усміхнувся і з великою бідою якось зсунувся з сідла.
— Я Малакус Кей.
— Малакус який?
— Кей, — мовив він, прямуючи до вогню.
— Що це за ім’я таке?
— Я зі Старої Імперії.
Лоґен ніколи не чув про подібне місце.
— З імперії, кажеш?
— Ну, так, колись вона була імперією, наймогутнішою країною Земного кола. — Молодик незграбно присів біля багаття. — Але слава минулих днів давно зів’яла. Тепер це просто велетенське поле бою. — Лоґен кивнув. Він добре знав, про що йдеться. — Вона знаходиться далеко, на заході світу.
Учень мага вказав рукою кудись у простір.
Лоґен знову засміявся.
— Там схід.
Кей сумно усміхнувся.
— Я провидець, але, схоже, не надто здібний. Учитель Баяз відправив мене на ваші пошуки, але мені не поталанило, і під час негоди я заблукав. — Він відкинув з очей волосся і безпомічно розвів руками. — У мене був в’ючний кінь із провіантом, і ще один кінь для вас, але я загубив їх під час бурі. Боюся, з мене нікудишній мандрівник.
— Схоже на те.
Кей дістав з кишені флягу і простягнув її Лоґену. Той відкрив її і хильнув. Гарячий напій полився його горлом, зігріваючи Лоґена до кінчиків волосся.
— Що ж, Малакусе Кею, ти загубив свої харчі, але зберіг дещо справді важливе. Мене нелегко змусити всміхнутись цими днями. Щиро прошу тебе до мого багаття.
— Дякую. — Учень затих і простягнув руки до куцого полум’я. — Я не їв уже два дні.
Він захитав головою, метляючи туди-сюди волоссям.
— Це був… важкий час. — Хлопець облизав губи і поглянув на казанок.
Лоґен передав йому ложку. Малакус Кей вирячився на нього круглими очима.
— Ти вже їв?
Лоґен кивнув. Це була неправда, але нещасний учень виглядав голодним, як вовк, а їжі там ледь вистачало на одного. Він зробив ще один ковток із фляги. Цього поки що вистачить. Кей з насолодою накинувся на юшку. Коли вона скінчилось, він вишкріб рештки з казанка, облизав ложку, а потім ще й край казанка. Потім відкинувся на валун.
— Лоґене Дев’ятипалий, я перед вами у вічному боргу — ви врятували мені життя. Я зовсім не сподівався, що ви виявитеся таким люб’язним господарем.
— Ну, якщо чесно, то на твоєму місці я теж уявляв когось іншого.
Лоґен знову прихилився до фляги й облизав губи.
— Хто цей Баяз?
— Перший із магів, який осягнув високе мистецтво і глибоку мудрість. Боюся, що він буде мною дуже невдоволений.
— Отже, його слід остерігатись?
— Ну, — нерішуче промовив учень, — у нього трохи запальний характер.
Лоґен вкотре хильнув. Тепло ширилося його тілом — перше тепло, яке він відчув за багато тижнів. Якусь мить тривала пауза.
— Що він від мене хоче, Кею?
Мовчання. З іншого боку багаття долинуло тихе хропіння. Лоґен усміхнувся і, загорнувшись у плащ, також ліг спати.
Учень прокинувся від раптового нападу кашлю. Ранок тільки починався і все навколо тонуло в густому тумані. Воно, мабуть, було на краще. Тамтешні краєвиди могли похизуватися лише милями бруду, каміння і жалюгідного коричневого дроку. Хоча все було просякнуте холодною росою, Лоґенові таки вдалося розпалити сяке-таке вогнище. Волосся Кея прилипло до його хворобливо-блідого обличчя. Він перекинувся на бік і сплюнув на землю мокротиння.
— А-а-ах, — прохрипів Кей і, закашлявшись, знову сплюнув.
Лоґен навантажив рештки свого скупого начиння на нещасного коня.
— Ранку, — мовив він, поглянувши на біле небо, — хоч і не доброго.
— Я помру. Я помру і мені більше не треба буде нікуди йти.
— У нас нема їжі, тож якщо ми тут залишимося, ти таки помреш. Тоді я зможу тебе з’їсти і повернутись назад через гори.
Учень кволо усміхнувся.
— Що будемо робити?
«А й справді, що?»
— Де ми знайдемо Баяза?
— У Великій північній бібліотеці.
Лоґен ніколи не чув про таку, але й книжками він не надто цікавився.
— А де вона?
— На південь звідси, біля великого озера. Це десь чотири дні їзди.
— Ти знаєш туди дорогу?
Учень незграбно підвівся і став, трохи похитуючись, дихаючи коротко і часто. Він був блідий, наче привид, а на його обличчі блищав піт.
— Гадаю, що так, — промимрив учень без натяку на впевненість.