Їжа. Ванна. Безпека. Лоґенові довелося стримуватися, щоб не заплакати, коли він волікся за старим у бібліотеку.
Добродійник
Надворі стояв спекотний-преспекотний день, сонце яскраво світило крізь вітражні вікна, мережачи хрестиками дерев’яну підлогу приймальні. У цю полудневу годину повітря в кімнаті було таким теплим і парним, що здавалося, наче це кухня, де закипає суп.
Фортіс дан Хофф, лорд-камерґер, розчервонівся та спарився у своїй оздобленій хутром мантії, і всю другу половину дня його настрій ставав дедалі паскуднішим. Харлен Морроу, його помічник з питань аудієнцій, виглядав ще гірше, втім, йому, крім спеки, ще доводилось боротися зі страхом перед Хоффом. Обидва дуже хвилювались через щось своє, але принаймні вони хоч сиділи.
Майор Вест у своїй розцяцькованій парадній формі обливався потом. Він уже майже дві години стояв в одній і тій самій позі, заклавши руки за спину і зціпивши зуби, поки лорд Хофф сердився, бурчав і гарчав на прохачів і всіх інших присутніх. Вест вже не вперше за цей день палко бажав опинитися в парку, під деревом, з пляшкою питва в руках. Або, наприклад, в льодовику, замурованим в кригу. Будь-де, тільки не тут.
Стояння на варті під час цих жахливих аудієнцій не надто подобалось Весту, але могло бути й гірше. Це могли підтвердити вісім солдатів, котрі підпирали стіни: вони були у повному обладунку. Вест чекав, коли один із них знепритомніє і з грюкотом серванта з кухонним начинням гримнеться на підлогу, що, безперечно, неабияк обурило би лорд-камерґера, але поки всі вони якось тримались на ногах.
— Чому в цій проклятій кімнаті завжди не та температура? — Хофф вимагав відповіді, так ніби спека була для нього особистою образою. — Одну половину року тут заспекотно, іншу — захолодно! Тут зовсім нема чим дихати! Чому ці вікна не відкриваються? Чому нам не виділять більшу кімнату?
— Е-е… — промимрив стривожений помічник, поправляючи на мокрому переніссі окуляри, — прохання про аудієнцію завжди розглядалися тут, шановний лорд-камерґере. — Він затнувся, помітивши грізний погляд свого начальника. — Це… е-е… традиція.
— Я це знаю, довбню! — гримнув Хофф, чиє обличчя аж пашіло від спеки та гніву. — Хто взагалі запитував твоєї нікчемної думки?
— Так, тобто, ні, — зам’явся Морроу, — тобто, так точно, мілорде.
Хофф насуплено похитав головою, оглядаючи кімнату в пошуках нового джерела роздратування.
— Скількох нам треба ще сьогодні витримати?
— Е… ще чотирьох, ваша світлосте.
— До дідька всіх! — гаркнув камерґер, соваючись на величезному кріслі і метляючи своїм хутряним коміром, щоб хоч трохи остудитись. — Це нестерпно! — Вест мовчки погодився. Хофф схопив зі столу срібний кубок з вином і добряче приклався до нього. Він був любителем випити і, власне, пив ще з полудня, але добрішим від цього не ставав. — Хто наступний бовдур? — запитав він вимогливо.
— Е… — Морроу примружено глянув крізь окуляри на довгий документ, проводячи по кривулястому письму замащеним чорнилом пальцем. — Наступний Гудмен Хіс, фермер із…
— Фермер? Ти сказав: «фермер»? Отже, ми повинні сидіти у цій скаженій спеці і слухати ниття якогось клятого простолюдина про те, як погода вплинула на його овець?
— Прошу, мілорде, — промимрив Морроу, — але схоже, що… е-е… Гудмен Хіс… е-е… має правомірну скаргу на свого… е-е… поміщика, і…
— Чорт би їх усіх побрав! Мене вже верне від усіх цих скарг! — Лорд-камерґер зробив ще один ковток вина. — Заводьте цього недоумка!
Двері відчинились, і Гудмена Хіса впустили всередину. Аби підкреслити диспозицію влади в кімнаті, стіл лорд-камерґера розміщувався на високому підвищенні, тому бідолаха хоч і стояв, а йому все одно доводилось дерти очі вгору. Він мав чесне, але дуже худе лице, а в тремтячих руках стискав подертого капелюха. Вест з огидою сіпнув плечима, коли крапля поту стекла по його спині.
— Ти Гудмен Хіс, правильно?
— Так, мілорде, — пробурмотів селянин із сильним акцентом, — я прибув із…
Хофф обірвав його з неперевершеною грубістю.
— І ти постав перед нами, щоб просити аудієнцію з Його Величністю верховним королем Союзу?
Гудмен Хіс облизав губи. Вест задумався, який шлях тому селянинові довелося пройти, щоб ось тут із нього шили дурня. Найімовірніше, дуже довгий.