Море. Блакитне небо, ніби полотняна завіса милувало око. Дуже шкода, що воно відбивало свою справжню душу у прозорій, дзеркальній калюжі.
Перший маленький човник спустився на воду. Закони фізики були тут безсильні. За раховані секунди почався всесвітній потоп. Програма самознищення не втратила контроль над собою і..(коротка інтрижка).. потоп дійсно дивував навіть мене своїми масштабами. За першим човником торкнувся дна і другий, а потім ці шалені рухи захоплюючого танцю підтримало майже все тіло, окрім однієї нервової клітини, яка не витримала лихої долі, ну тобто такого великого навантаження і наклала на себе руки. Смерть безпощадна. На реінкарнацію в мене не вистачило буквально кілька листочків замріяної вишні і.. назавжди моя клітиночка попрощалася з денним світлом.
Катастрофа. Глобальна катастрофа. Друге знищення Титаніка. Паніка накрила весь екіпаж, тепер уже підводних човнів. Морозна свіжість полонила кожен капіляр. Перелякані створіння кривлялись одне перед одним, змагаючись за найкращу гримасу. Перемогу отримав самий найменший.. пальчик-мізинчик.
Потім, як в кіно, хоча, як на мене, там до такого теж не додумаються. Я перша, кому збрело в голову. За це не гріх і премію вручити. Вартістю в одне морозиво! Мені вистачить. Слово даю. Так, про що я? ааа...Титанік №2 схопився і щодуху попер у невідомість. №3 ще мить полежав на самому дні подвірної калюжі і вирішив догнати товариша. Як не дивно., але більше як на крок підступити не міг. Таке дійство тривало б цілу вічність, якби не один випадок.
Вийшло квітуче сонце із власної тіні, ніжно посміхаючись, розцвітаючи, з кожним дотиком барви стокрилого метелика. №2 аж задивився на цю чудасію. Від подиву забув про свій маршрут. Зупинився помилуватись. І ррраз, на плечі налетіло щастя, велике щастя, розміром з Титанік.
Аварія. Широкомасштабна аварія. По аналогії схожа до ЧАЕС, хоча це ще дурниці, відголоски радіації розповсюдилися по всіх усю дах і під вечір про дану катастрофу знало ледь не кожне дерево. В той момент вернулась з важкої праці моя мама, яка показала де раки зимують, 3 рази. Бажання стати піратом відпало, як останній листочок з напівсонного.. стовпа.
2. Для профілактики
Мряка. Спить осінній парк. Все поглинулось у довгу думу. Туман огорнув, проковтнув у свої світи всю землю. Похилилась одинока травинка серед бездонного поля. Земля ніби океан, тільки чорніша, згущена негативом, болем і смутком, вона ввібрала у себе демонівські шати і пишається своєю злобністю. Ба навіть більше, невидюща ніч не така темна, тай розжарена смола не така чорна. Трошки дальше, ближче до лісу розложилися простори розлогої могили, яка від пережитого сховалася, укрилася пожовклою травою, але це було лише дотепер, адже б'ючи себе в груди наперекір всім увірвався в буденність холодний грудень.
Цей дідусь, насупивши свої шовкові брови прогнав геть золоту осінь. Від переляку бідна дівиця затаїлася в найтемніший куточок нашого парку. Але помисливши, можна зрозуміти, що не така вже й вона боязка, адже насправді лягла десь під крило темної ворони чекати на свої майбутньорічні панування, або просто розвіялась у безкінечних просторах океанного поля.
Вперше за рік до мозку дійшло, що закінчення семестру не за горами. Кожен вечір був ідентичним один одному. Думаєте за уроками тонув мій час? Ет ні. Я лягала з думкою про те, що з завтрашнього дня починаю вчитися. Саме так непомітно і пролетів навчальний семестр: з думкою про науку. Як в на казання мене відправили в село до бабусі . Чесно кажучи я б хотіла бути все життя так наказаною. Не судилося.
Після урочистого прибуття в те село, де урочистість пройшла так і не наступивши хоча б на п'яти хорошому настрою чи задушевній болтовні в три години без перестану монотонним тихим голоском...так ось, на цій «мажорній» ноті мене потягнуло в мандри. Іду, думаю: треба бути культурною, буду вітатися з людьми. Сталося не так як гадалося. Спочатку привіталась з обморожем деревом, потім із сонним стовпом. В кінцевому результаті зрозуміла, що людей тут нема. Ну що ж, безлюдний острів, плеєр з улюбленими піснями. Одна романтика. Найгірше це розуміння непотрібності інших організмів живих. Чим я буду харчуватись? Хороше питання. Треба подумати. Ееем . Еее ще не подумала, ще не подумала.. о, придумала, точно, придумала. Я перейду на альтернативне пальне! Але мозок підказав мені, що у мене не всі дома, ну тобто я не дома. Мені нічого не лишилося зробити як погодитися з істиною.