Вечір наближався, як диво. Вперше, за роки існування я звернула увагу на небо. Воно було покрите блакиттю і окупане в сині, але горизонт горів, майорів, хотів проковтнути все небо. Не тут це було і не буде ще з кілька мільярдів років - без перебільшення, правду говорю ж.
Я довго дивилася на цю чудасію. Був мороз. Він заколисав озеро, посріблив дерева і навіть підписав угоду «про неспроможність встати на ноги, щоб піти кудись далеко». От, скотиняка! І тут корупцією пахне. До мене він був байдужим. Мене не морозив. Ага, зрозумів, що розкрила його таємницю, велику! Ні, я не особлива, я навіть не веду журналістське розслідування (а так хочеться), я просто під наркотиком ліні. На все спостерігала через.. вікно.
Мої молитви почуто. До мене в гості завітав він, колишній друг, який ще кілька років назад пив зі мною на пару, ну скажімо парене молоко.. Теплий кожух, який не пропускає холод був ніби шитий особистим кравцем, а ця хода.. на показі мод такого не побачиш. Він підійшов до мене, глянув прямо в очі, похиливши на бік голову і дивився так довго-довго.. Мені довелося прогнати того котяру. Ледве дирку не протер. Та ще й ман'якове мовчання. Ну точно щось замислив хороняка.
Якось не помітно пробіг перший день мого перебування в.. ну самі розумієте де. Ніч зіткала чорну свиту, якою одягнула усю землю і прийшла до володінь, як комунальний працівник: злобно і без церемоній. Хоча я любила церемонії до народження меншого брата.
Мені тоді було шість чи то може навіть цілих сім. Святковий стіл аж прогинався від запашних минулорічних страв (тобто на вулиці був 1 день нового року). Я, нічому не повинна дитина гралася в куточку власної кімнати, як раптом зрозуміла: якщо я не зміню негайно обстановку, я просто обросту мохом і навічно з північної сторони ростиме вона буро-зелена шуба. Хоча навіть в цій ситуації я придумала хороший вихід: я буду вертітися проти годинникової стрілки і так буду втікати від цієї причепи. Незважаючи на нісенітницю, все ж таки змінила своє місце перебування тому що шлунок почав на колінках повзати, випрошувати в мене поживи, а особливо моїх улюблених цукерок. Ну добре, добре, я сьогодні добра.
Чим ближче я підходила до омріяного , тим більше пила розрізала мені вуха. Біль нестерпна. Мука не терпима. Я з останніх сил пробиралася крізь чагарник. Гудіння бджіл, виття вовків і воронячий спів наганяли тривогу на крихітну людинку( і це напевно одна із причин, чому я не відвідувала у 2 класі заняття з фізкультури. Серцева недостатність.) Ну ось. Я біля цілі. Кілька цукерок сплавились зі столу. Уже хотіла летіти у свої володіння, згадала мох - передумала. Натомість знайшла нову забавку, точніше мені захотілося самбу із стаї слонів змінити на «Лебедине озеро». За три хвилини я закінчила муз. школу, консерваторію і ще щось.. а ще через стільки ж, стала досвідченим працівником - диригентом. Почала кар'єру відразу із незабутньої практики. Права. Ліва. Разом. Фахівець те що треба. Хоча всі мої рухи були схожі чи то на ловіння мух, чи то на відлякування гав, точно не пам'ятаю. Таке дійство продовжувалось не більше хвилини. Мама, побачивши, кілька разів пригладила по тій частинці мене, де зазвичай ховається дзиґа. Ну просто так, для профілактики. Образливо, коли самі рідні не помічають таланту маленького генія. Ось так і вкрилася навіки вічні моя кар'єра музиканта - диригента - аматора тонким шаром плісняви.
Тепле ліжечко, м'яка постіль тягнули мене у свої володіння, та ще й мозок почав дурманити доки не відомий сон. Вже за хвилинку я відчула, як почала втрачати зв'язок з реальністю. Мене полонив він, милий іноді нахабний, той, хто бувало як засяде десь у тихому куточку грати шахи чи пити каву з безсонням на пару .. ходиш, шукаєш його, а він мовчить, ображається, тому що з ранку я завжди йому зраджую з.. будильником.. хоча без нього я не уявляю свого життя.