Тож ми випивали чарку за давніх і далеких друзів та за країни цього світу. Адже нас усіх охоплює страх, коли ми відчуваємо подих смерті. Бо ми їмо, п’ємо, а самі думаємо: чи довго ще для нас буде місце за цими столами? Бо земля гарна.
А ще нас пригнічувала думка, знайома всім людям розумової праці. Ми не один рік віддали вивченню рослин і не шкодували на це ніяких зусиль. З легким серцем витратили на це й свою частку батьківської спадщини. І ось ми отримали перші плоди тієї праці. А ще ж були листи, рукописи, нотатки й гербарії, щоденники з часів війни та мандрів, а особливо мовні матеріали, які ми визбирували, мов тисячі й тисячі камінчиків, і мозаїка з яких утворювала вже велику картину. З тих рукописів ми спершу друкували тільки дещо, бо Ото вважав, що грати перед глухими — невдячна справа. Ми жили в часи, коли автор був приречений на самотність. І все ж ми й за такого стану речей радо побачили б багато чого надрукованим — не задля посмертної слави, бо вона так само ілюзорна, як і прижиттєва, а тому, що друкована праця має на собі відбиток докінченості й незмінності, що зачаровує навіть самітника. Нам приємніше йти, як наші речі доведені до ладу.
Коли ми тривожилися за своє засушене листя, то часто згадували веселий спокій Філобіуса. Та ми жили зовсім інакше в цьому світі. Нам здавалося, що розлучатися з творами, з якими ми зрослися, було надто важко. Але ми мали чим розрадити себе — маговим дзеркалом. Коли нас посідав такий настрій, ми дивилися на нього й завжди веселішали. Воно мені лишилося в спадок від мого старого вчителя й мало ту властивість, що сонячне проміння, проходячи крізь нього, згущувалося в полум’я з дуже високою температурою. Речі, що загорялися від нього, переходили в небуття у той спосіб, який, казав маг, найкраще було б порівняти з чистою дистиляцією. Він навчився цього мистецтва в монастирях Далекого Сходу, де після смерті людини спалювали її скарби і клали в могилу, щоб вони вічно були з нею. Так само думав і він, — що все спалене з допомогою цього дзеркала в невидимій субстанції зберігатиметься надійніше, ніж за панцерованими дверима. Полум’я, що не має ні диму, ні вульгарного червонястого кольору, перенесе його в царство, яке лежить по той бік знищення. Маг називав це перенесенням у безмежне ніщо, і ми поклали собі вдатися до нього, як настане година руїни.
Тому ми дуже цінували те дзеркало, мов ключ, що провадить до високих палат, і такими вечорами обережно відчиняли синій футляр, де воно лежало, щоб помилуватися його блискучою поверхнею, що спалахувала у світлі свічок. Його кружало з ясного гірського кришталю було обрамлене кільцем з електрону. На тій оправі маг рунічними знаками вирізьбив вислів, у якому була гідно віддана його мужність:
На зворотному боці дрібненьким письмом мови палі були викарбувані імена трьох удів короля, що, співаючи, в жалобному вбранні піднялися на багаття, яке власноручно підпалив брамін за допомогою цього дзеркала.
Коло дзеркала лежала ще лампа, також вирізана з гірського кришталю, з зображенням знаку Вести. Вона мала надавати сили променеві, коли не світило сонце, а вогню треба було негайно. Цією лампою, а не смолоскипом, було підпалене багаття в Олімпії, коли Перегрінус Протей, що назвався потім Феніксом, перед величезним юрмищем глядачів скочив просто у вогонь, щоб з’єднатися з етером. Світ знає про цього чоловіка та про його високий вчинок лише з брехливої Лукіанової карикатури.
Кожна добра зброя має чарівну силу; досить нам глянути на неї, як ми вже відчуваємо себе напрочуд дужчими. Так було і з маговим дзеркалом: його блиск віщував нам, що ми не зовсім загинемо, що краще в нас недосяжне для ницої сили. Наша висока снага живе недоторканна в наших душах, наче в підхмарних кришталевих замках.
Правда, отець Лампроз, усміхаючись, казав, що є саркофаги й для духу. Але година знищення має бути й годиною життя. Так міг сказати священик, який відчував, що його манить смерть, мов далекий водоспад, над яким у хмарах бризок стоять веселки. Проте ми були в розповні життя й почували, що нам потрібен знак, який можна побачити й тілесними очима. Нам, смертним, лише в різнобарвності засвічується одне й невидиме світло.