Ми пливли над кущами й між деревами, і рух наш схожий був на літ. Весело було. Як тут легко врівноважуватися! Похитнувся на гілці: от-от упадеш, та бажання падати так мало, і саме відхилення від рівноваги дуже повільне; махнеш тільки рукою або ногою, і рівновага відновлюється.
На простір! Величезний двір і сад здаються кліткою…
Спочатку біжимо по рівній місцевості. Зустрічаються неглибокі рівчаки до 20 метрів завширшки.
З розгону перелітаємо їх, як птиця. Але ось почався узвіз, спочатку невеликий, а потім все крутіше й крутіше. Яка круча!
Даремні страхи: сходимо нагору вільно великими й швидкими кроками. Гора висока… Навіть легкий Місяць стомлює…
Сідаємо. Чому тут так м’яко? Чи не розм’якло каміння?
Беру великий камінь і б’ю ним об другий: посипалися іскри.
Відпочили. Назад!
— Скільки до дому?
— Тепер небагато, метрів 400.
— Докинеш каменем?
— Не знаю; спробую.
Ми взяли по невеличкому, рубчастому камінчикові. Хто кине далі?
Мій камінь перелетів через хату. І добре. Дивлячись, як він летів, я боявся, що він розіб’є вікно.
— А твій ще далі!
Цікава тут стрілянина. Кулі та гарматні пролітали б у поземному та простовисному напрямі сотні кілометрів.
— А чи ж буде тут діяти порох?
— Вибухові речовини повинні в порожнечі діяти ще з більшою силою, ніж у повітрі, бо воно заважає їм поширюватись; а кисень їм не потрібний, бо потрібну кількість його вони мають самі.
Ми прийшли додому.
— Я насипаю пороху на лутку, освітлену сонцем, — сказав я: — наведи фокус запалющого скла… Бачиш — вогонь… Вибух, хоч і безгучний… Знайомий запах, що моментально зник.
— Можеш стрельнути; не забудь лише надіти пістона; запалюще скло та сонце замінять удар курка.
Поставимо рушницю сторч, щоб кулю після вибуху знайти поблизу…
Вогонь, ледве чутний згук, легенький струс ґрунту.
— Де ж клейтух? — крикнув я. — Він має бути десь поблизу, хоч і не буде куріти.
— Клейтух полетів разом із кулею і навряд чи від неї відстане, бо тільки атмосфера заважає йому на Землі встигати за оливом; а тут і пух падає та летить угору однаково швидко, як і камінь.
— Ти візьми пушинку з подушки, а я візьму чавунну кульку. Кидати пух і влучати в ціль навіть на далекому віддаленні, буде так зручно, як і кидати кульку. Я можу за такої малої, ваги. кинути кульку метрів на чотириста. На таке саме віддалення ти зможеш кинути й пушинку. Правда, ти нікого не вб’єш нею, навіть не відчуєш, що кидаєш щось. Киньмо наші метальні знаряддя що є сили — вони в нас не дуже різняться — і в одну ціль, он у той червоний граніт…
Ми бачимо, як пушинка трохи випередила чавунну кульку, наче її захопив сильний вихор…
— Але що це? Від того часу, як ми стрельнули, минуло три хвилини, а кулі ще нема, — сказав я.
— Почекай дві хвилини, і вона напевне повернеться, — відповів фізик.
Справді, приблизно через цей термін ми відчуваємо легенький струс ґрунту й бачимо клейтух, що підстрибує недалеко від нас.
— Де ж куля? Адже не жмутик клоччя породив струс? — здивувався я.
— Мабуть від удару куля нагрілась дуже й розтопилася, а дрібні бризки розлетілися на всі боки. Пошукавши навколо, ми й справді знайшли кілька дрібненьких дробинок, що були, очевидячки, частинами зниклої кулі.
— Як довго летіла куля! На яку ж височину вона повинна піднятися? — спитав я.
— Та кілометрів на 80. Вона піднялася так високо, бо мало важить, а також тому, що тут немає повітряного опору.
Стомилися розум і тіло і вимагають відпочинку. Місяць — місяцем, а непомірні стрибки таки даються в знаки. Через довгочасність льоту ми не завжди падали на ноги й забивалися. За 4–6 секунд польоту можна було не тільки роздивитись околиці з чималої височини, а й ворушити руками та ногами; проте, самовільно перекидатися в просторі ми не могли. Згодом ми навчилися робити одночасно рухи поступні й кружні. Тоді ми переверталися в просторі разів три. Цікаво спробувати цей рух, цікаво й дивитися на нього з боку. Я довго спостерігав рухи мого фізика, що робив без підпори, без ґрунту під ногами багато всяких спроб. Щоб їх списати, — потрібна ціла книга.
Проспали годин вісім.
Потеплішало. Сонце піднялось вище й гріло навіть менше, захоплюючи меншу поверхню, але ґрунт нагрівся й уже не обдавав холодом; загалом і ґрунт, і сонце гріли, навіть припікали. © http://kompas.co.ua