Проте, час було подумати про якісь запобіжні заходи від спеки, бо ставало ясно, що ми спечемся ще до того, як настане південь.
Як же бути?
Ми мали різні пляни.
— Кілька день можна прожити в льоху, але не можна ручитися, що «ввечері», тобто годин через 250, спека не дійде і туди, бо льох не дуже глибокий. Крім того, нам стане нудно, бо там незручно. Хоч правда, нудьгувати краще, ніж пектися.
— А чи не краще вибрати глибоку ущелину? Заберемось туди й перебудемо в приємному холодку кінець довгого дня та частину ночі.
— Це далеко веселіше й поетичніше. А то — льох…
Зажене ж людину потреба і в таке місце!..
Отож, ущелина. Що дужче пектиме сонце, то нижче ми спускатимемося. А втім, буде й кількох метрів глибини.
Візьмемо парасольки, їстивного в закубрених скриньках та бочках; на плечі накинемо кожухи, які нам згодяться і за великого тепла і за великого холоду; до того вони тут не мулятимуть плечей.
Минуло ще кілька годин, підчас яких ми встигли попоїсти, відпочити, побалакати ще про гімнастику на Місяці й про те, які чудеса могли б тут виробляти земні акробати.
Баритися далі не можна було: спека стояла, як у пеклі; принаймні, надворі, у місцях освітлених, кам’яний ґрунт став такий гарячий, що довелося підв’язати під чоботи товстенькі дерев’яні дощечки.
Хапаючись, ми впускали скляний та глиняний посуд, але він не розбивався, така мала була вага його.
Ледве не забув сказати про долю нашої коняки, занесеної сюди разом з нами. Ця нещасна тварина якось вирвалась, коли ми хотіли запрягти її у віз, і спочатку побігла як вітер, перевертаючись та забиваючись, а потім, не зваживши сили інерції, вона не встигла оббігти кам’яної брили на шляху й розбилася об неї на дрізки. М’ясо й кров спочатку замерзли, а потім висохли. До речі, про мухи. Вони не могли літати, а тільки скакали принаймні сантиметрів на 30…
От і ущелина з майже сторчовими стінами.
Отож, узявши з собою все потрібне, з величезним тягарем на плечах (це нас чимало тішило, бо все видавало порожнім і тонким, що б ми не несли) і позачинявши двері, вікна та віконниці хати, щоб вона менше нагрівалася та не попсувалася від високої температури, ми рушили шукати відповідної ущелини, або печери.
Під час шукання нас вражали різкі зміни температури: місця, давно освітлені сонцем, обдавали нас спекою, як із печі: ми поспішали їх швидше перейти й відпочивали десь у холодку під великим каменем або скелею, — і до того замерзали, що колиб забаритись, то в пригоді нам стали б і кожухи. Але й ці місця не надійні: сонце повинно перейти на інший бік й освітити місця, де були тінь та холод. Ми це знали, тому шукали ущелини, де сонце хоч і світитиме, але не надовго й не встигне нагріти каміння.
Ось і ущелина з майже сторчовими стінами. Видно лише початок стін. Вона чорна й здається безоднею. Ми обминули провалля й знайшли туди положистий узвіз, що йшов, очевидно, далеко. Кілька кроків ступаємо без пригод, але темрява згустилась і спереду нічого не видно було; йти здавалося страшно та й небезпечно… Ми згадали, що захопили з собою електричний ліхтарик; свічки й смолоскипи тут не придатні… Засяяло світло й миттю освітило ущелину метрів сорок завглибшки; виявилось, що узвіз безпечний.
Оце тобі й безодня!
Темрява її пояснюється, по-перше, тим, що вона лежить у тіні, і тому, що вона вузька та глибока, проміння від освітлених околиць і високих гір не проходить туди; по-друге, тим, що її не освітлює згори атмосфера, як це було б на Землі, де в жадній криниці не зустрінеш такої темряви.
Що далі ми спускалися, хапаючись інколи за стіни, то нижчала температура, але менше як 15° Ц не було. Очевидно це середня температура тієї широти, де ми були. Вибираємо зручне, рівне місце, підстелюємо кожухи й вигідно вмощуємось.
Але що це, чи не зайшла ніч? Заслонивши лямпу рукою, ми дивимося на клаптик темного неба й на багато зірок, що досить яскраво сяють над нашими головами.
Проте, хронометр показує, що часу пройшло небагато, а сонце не могло раптово зайти.
… Ой, — необережний рух, і лямпа розбилася, хоч вугільна нитка ще світиться навіть дужче; якби це трапилось на землі, нитка відразу б потухла, згорівши в повітрі.
Я з цікавістю торкаюся її; вона ламається, і все затопила темрява. Ми не бачимо один одного, тільки вгорі ледве помітні краї ущелини та довга й вузька смужка чорного неба засвітилась ще більшою кількістю зірок.
Не віриться, що саме день. Я не можу втерпіти, шукаю запасну лямпу, вмикаю електричний струм і йду нагору… Світліше й тепліше… Світло засліпило мене; електрична лямпка ніби погасла.