Проте він сказав:
— Тигр з землі кзамів дужчий за цього.
А Зур додав:
— Він як той леопард перед печерним левом!
І все ж вони відчували, що для людини цей тигр був так само страшний, як і їхній печерний товариш.
Постоявши, здивований тигр нерішуче наблизився. Він боявся вогню, бо вже тікав від нього на рівнині під час грози, коли вдарила блискавка. Але цей вогонь нагадував йому сяйво, що спалахує наприкінці ночі. Тигр підійшов так близько, що почав відчувати тепло; одночасно він чув потріскування гілок в полум’ї, його недовір’я зросло, і він, тримаючись на відстані, обійшов навколо вогнища і зупинився під бамбуками. Тигр побачив людей і майже одночасно почув їхній запах...
Звір загарчав і двічі рикнув, як на полюванні; цей рик трохи нагадував собачий.
Не роздумуючи, Аун вигукнув свій бойовий клич. Здивований тигр здригнувся і почав оглядати ворогів. Вони здавались йому слабосилими, бо запахом нагадували полохливу здобич, а розмірами були навряд чи більші за вовків. Всі ті, що наважувались битись з ним, були величезних розмірів. А цих звірів тигр не зустрічав, проте він був у розквіті сил і, знаючи, що таке несподіванки, тримався обережно. Сусідство з вогнем надавало таємничості цим дивним вертикальним тваринам.
Тигр повільно наблизився до бамбука і обійшов навколо його. Після довгих блукань у джунглях хижак дуже вдосконалив відчуття відстані, той інстинкт, що дозволяв йому за один стрибок схоплювати здобич. Він знав також міцність бамбука, а тому й не намагався пролізти в надто вузькі щілини і зупинився тільки перед плетивом з ліан та гілля. Він дряпнув лапою і спробував видерти найтонші гілки, але тут спис Ауна вдарив його по ніздрях.
Тигр рикнув і відскочив. Удар свідчив, що невідома тварина сильна і незрозуміла. Гнів тигра зростав, люте сопіння вирвалось з горла, і він щодуху помчав на ворога. Цього разу спис влучив між щелепів, бо хитання гілок і рухи звіра заважали націлитись краще. Хижак відчув опір огорожі і відважність людини: він знову відскочив, припав до землі і завмер у чеканні...
Для тигра ще не настав час полювання: він хотів пити. Коли б не вогонь, він пішов би спочатку до річки. Через деякий час його гнів ущух; він знову відчув сухість у горлі, яку може заспокоїти тільки свіжа вода...
З протяглим ревінням тигр підвівся, двічі обійшов схованку людей і подався геть. Трохи нижче був прохід, яким він міг вийти до річки. Аун і Зур побачили, як тигр зник там.
— Він повернеться! — сказав Зур. — Ще, може, й з тигрицею.
— Ліани всі цілі, — відповів син Тура.
Вони ще деякий час говорили про небезпеку, але були цілком спокійні за майбутнє. Притулок захистив їх, захистить і надалі. Не треба було навіть вартувати.
І ледве полягавши, вони зразу поснули глибоким сном.
Частина третя
Напад тигра
Аун прокинувся десь опівночі. На заході за джунглями сідав місяць, і від його світла туман над віттям здавався рожевим. Попеляста темрява вкривала галявину. Вогонь біля бамбуків ледве жеврів.
Спочатку мисливець бачив тільки нерухому рослинність, але його нюх відчував чиюсь присутність. Згодом майнула тінь. Вона відірвалась від купи пальм і обережно почала наближатись. Аун вже знав, що це тигр. Він дивився на звіра з тривогою і гнівом. Відвага бурхала в грудях юнака, як ураган над водою. Хоч він знав про перевагу тигра над людиною і хоч його проймав таємничий жах, йому хотілось битися. Хіба не вбив Нао сірого ведмедя й тигрицю? Хіба сам він не вбив махайродуса, переможця носорога? Запаморочення Ауна, проте, швидко минуло: обережність предків заспокоїла кров. Він знав, що і Нао, і Фаум, і брати Агоо нападали на тигра тільки тоді, коли треба було рятувати своє життя...
Прокинувся і той, хто мав стримувати Ауна. Син Землі також відчув присутність страховища. Він поглянув на Ауна, що стояв напоготові з дрючком, і сказав:
— Тигр не знайшов ніякої здобичі.
— Якщо він наблизиться, — сказав син Тура тремтячим голосом, — Аун кине в нього дротик і спис!..
— Поранити тигра дуже небезпечно. Він лютіший за лева.
— А коли він не схоче піти геть від притулку?
— Аун і Зур мають харчів на два дні.
— Але у нас немає води! І чому з ним не прийшла тигриця?
Зур мовчав. Він уже думав про це. Мисливець знає, що хижаки інколи об’єднуються для вистежування здобичі, яку важко піймати одразу. Хвилину повагавшись, Зур відповів:
— Тигр блукає сам з кінця дня. Мабуть, тигриця десь далеко від галявини.
Аунові не було коли розпитувати далі. Він пильно слідкував за тигром, що наблизився до бамбуків на п’ятдесят ліктів.
Було вже добре видно його здоровенну голову з шорсткою шерстю на потилиці. Очі тигра світились яскравіше, ніж минулого разу. Аун почував дивну огиду до цих зелених вогників, на Зура ж вони наганяли жах. Час від часу над галявиною розлягався рик. Тигр підійшов ще ближче, потім почав нишпорити туди й сюди та кружляти навколо притулку з таким терпінням, яке породжувало відчай і страх. Звір немовби сподівався, що від цього поширшають щілини або ослабне плетиво з ліан і бамбуків. Кожного разу, коли він наближався, люди тремтіли, ніби сподівання хижака от-от мали справдитись.
Нарешті тигр причаївся в сухій траві. Звідти він терпляче стежив за людьми, і коли роззявляв пащу, його ікла блищали в світлі згасаючого вогнища.
— Він залишиться тут і вранці, — сказав Аун.
Зур не відповів. Він уважно дивився на дві тонкі гілки терпентинового дерева, які поклав біля вогню, бо вважав за потрібне завжди мати при собі сухі дрова. Потім поколов тоншу гілку і зібрав трісочки в оберемок.
— Невже Зур хоче розкладати вогонь? — незадоволено вигукнув син Тура.
— Вітру нема, земля в притулку гола, бамбук молодий, — відповів Зур, б’ючи кресалом по кременю, — Зурові потрібен зовсім маленький огонь!
Аун не суперечив. Він побачив, як полум’я охопило тріску, як його товариш підпалив кінець гілочки теребінта. Вона спалахнула яскравим вогнем. Тоді, нахилившись над щілиною, син Землі кинув цей факел у бік тигра... Прокресливши півколо, палаюча тріска впала в суху траву. Вона ж росла в найсухішому місці галявини, і ранкова роса ще не зволожила її.
Тигр підскочив перед вогнем, що зник серед найвищих стеблин. Аун мовчки сміявся. Зур уважно спостерігав, щоб в разі потреби запалити новий факел.
У траві помітне було тільки червоне миготіння. Тигр знову припав до землі...
Почекавши ще якусь мить, Зур підпалив другу гілку. Вогонь уже почав жерти її другий кінець, коли над травою знялось полум’я і шугнуло в усі боки блискучою повіддю. Хижак з риком підскочив. Він вже готовий був кинутись на притулок, як Зур жбурнув ще один факел...
Факел влучив хижакові в груди, і той як навіжений завертівся на місці. З сухим тріском вогонь заплигав поміж стеблинами, потім шугнув угору і оточив хижака. Тигр люто заверещав, вискочив з полум’я і щодуху помчав геть.
— Він не повернеться! — впевнено сказав Зур. — Жоден звір не вертається на те місце, де обпікся.
Аун був у захваті від хитрощів товариша, його радісний сміх переможно лунав над галявиною.
— Зур хитріший за Гуна Сухі Кості! — вигукнув Аун.
І його мускуляста рука ніжно лягла на плече сина Землі.
Тигр не повернувся. Аун і Зур спокійно спали всю ніч. Туман укривав галявину й джунглі, тиша й нерухомість залягли аж до світанку. Потім почали прокидатись звірі. Над річкою і деревами знявся глухий шум. Син Тура вийшов з притулку і уважно оглянув місцевість. Нічого підозрілого не було помітно. Пройшли олені, і це ще більше заспокоїло людину.