Візьмімо, наприклад, Семюеля. Він робив креслення тих приладів, які збирався виготовляти з заліза або деревини. Це було добре, зрозуміле, навіть гідне заздрості. Але на берегах креслень він робив малюнки — то дерево, то людське обличчя, то звіра або комаху, то якісь фігури, у яких узагалі було важко розібратися. Це викликало у людей спантеличений або ніяковий сміх. А ще не можна було здогадатися заздалегідь, що вигадає, скаже чи зробить Семюель,— це могло бути що завгодно.
В перші роки після приїзду Семюеля до Салінас-Веллі до нього ставилися з невиразною недовірою. Вірогідно, Віль ще малим хлопчиком чув якісь розмови у крамниці Сан-Лукас. Хлопчики не хочуть, щоб їхні батьки відрізнялися від інших. Можливо, саме тоді у Віля і зародився його консерватизм. Пізніше, коли народилися і зростали інші діти, Семюель уже влився у громаду Салінас-Веллі та став її гордістю: так чоловік, який має павича, пишається ним. Його вже не боялися, бо він не зваблював чужих жінок і не виманював їх із затишної посередності. У Салінас-Веллі полюбили Семюеля, але на той час Віль уже сформувався.
Деякі люди, необов’язково вартісні, стають істинними улюбленцями богів. Вони отримують усе без зусиль і намірів. Таким був і Віль Гамільтон. І дари, що він отримував, були такі, які він міг оцінити. Ще в підлітковому віці Вілю завжди щастило. Наскільки його батько не вмів заробляти гроші, настільки до Віля вони просто самі пливли. Коли Віль Гамільтон розводив курей і вони починали нестися, ціни на яйця зростали. Коли двоє його друзів, які мали невеличку крамницю, підійшли впритул до безнадійного банкрутства, вони попросили Віля, вже дорослого парубка, позичити їм грошей, щоб якось виплутатися, і запропонували третину відсотка за його мізерну позичку. Віль не був скаредним. Він дав їм те, що вони просили. Крамниця стала на ноги протягом року, збільшилася вдвічі, відкрила три філії, а її нащадок — величезна торгівельна мережа — донині процвітає у регіоні.
А ще Віль прийняв за борги майстерню з ремонту велосипедів й інструменту. Потім дехто з багатіїв Салінас-Веллі купив собі автомобілі, і його майстерня почала їх обслуговувати. На нього почав тиснути один рішучий поет, який мріяв про мідь, чавун і гуму. Звали цього поета Генрі Форд, і плани його були сміховинні, якщо не протизаконні. Віль, ремствуючи, прийняв південну частину долини як його ексклюзивне володіння, і за п’ятнадцять років долина була під Фордом, і Віль став багатим чоловіком, який роз’їжджав на шикарному «Мармоні»[5].
Том, третій син, був найбільше подібний до свого батька. Він народився у люті й жив серед громовиць. Том стрімко поринув у життя. Йому не було рівних у радощах і захопленнях. Він не відкривав для себе світ і людей, він їх сам створював. Коли він читав батьківські книжки, він був першим. Він жив у світі сяючому, свіжому і нерозвіданому, як Едем на шостий день творіння. Томові думки рвучко металися, як лоша на веселому пасовиську, і коли згодом світ виставив перепони, він проривався через дроти, а коли його оточив останній частокіл, він прорвався і крізь нього. А оскільки він був здатний на величезну радість, йому була не чужа й величезна скорбота, тож коли його песик помер, настав кінець світу.
Том був такий самий винахідливий, як і батько, але ще сміливіший. Він брався за речі, за які не наважився б узятися батько. А ще ним володіла неймовірна сексуальність, якої не мав батько. Можливо, саме через цю незгасиму сексуальну жагу він так і не одружився. Він народився у дуже високоморальній сім’ї. Можливо, його мрії, його палкість і намагання її втамувати викликали у нього відчуття меншовартості, яке подеколи гнало його в гори виплакатися. У Томі чудово поєднувалися варварство і шляхетність. Він працював, як навіжений, щоб угамувати роботою свої нестямні пориви.
Ірландцям властиві розпачливі веселощі, але їм не менш властивий і суворий, похмурий дух, який згинає їм рамена і вдивляється у їхні думки. Варто їм засміятися надто голосно, як цей дух устромляє свій довгий палець їм у горло. Вони засуджують себе ще до того, як їх звинуватили, а це значить, що їм завжди доводиться захищатися.
Коли Том мав дев’ять років, він непокоївся, що його гарненька молодша сестра Моллі погано розмовляє. Він попросив її розтулити рота і побачив перетинку під язиком, яка викликала ці проблеми. «Я все влаштую»,— сказав він. Відвів сестру в таємне місце подалі від домівки, нагострив кишеньковий ножик на камені й розрізав перепону для мовлення. Потім втік, і його знудило.
Подвір’я Гамільтонів розросталося разом зі збільшенням родини. Дім був спроектований так, щоб прибудови виникали там, де потрібно. Первісна будівля з залою й кухнею скоро загубилася у сумбурній плутанині прибудов і навісів.
Тим часом Семюель не ставав багатшим. Він виробив дуже погану звичку щодо патентів, від цієї хвороби потерпає багато чоловіків. Він винайшов одну деталь молотарки, яка була краща, дешевша і продуктивніша за всі досі відомі. Адвокат у справах патентування проковтнув його невеличкий прибуток упродовж року. Семюель послав свої моделі виробникові, той хутко відхилив його креслення, але запозичив метод. Наступні кілька років були дуже сутужні через судовий процес, і викачка грошей припинилася, тільки коли Семюель програв у суді. Тоді він уперше з гіркого досвіду утямив, що без грошей не можна відсудити гроші. Але він підхопив патентну лихоманку, і з року в рік гроші, зароблені молотьбою і ковальством, висмоктувалися патентами. Діти Гамільтонів ходили босоніж, їхні комбінезони були латані-перелатані, їжі часом не вистачало, бо треба було платити за сині креслення з зубцями, кріпленнями, проекціями і рівнями.
Деякі чоловіки мислять масштабно, деякі — приземлено. Семюель і його сини Том і Джо думали багато, а Джордж і Віль — мало. Джозеф був четвертий син, мрійливий хлопчик, якого дуже любила і захищала вся сім’я. Він рано усвідомив, що усміхнена безпорадність — його найкращий захист від роботи. Брати його, всі без винятку, були міцними невтомними трударями. Їм легше було зробити роботу замість Джо, ніж примусити працювати його. Батько й мати вважали його поетом, бо ні до чого путнього він не мав хисту. Це справило на нього сильне враження, і він почав писати якісь гладенькі віршики, щоб виправдати репутацію поета. Джо був ледащий фізично, але, схоже, він і розум мав ледащий. Він промріяв усе своє життя, і мати любила його більше за інших дітей, бо їй він здавався безпорадним. Насправді він був менше за все безпорадним, тому що отримував усе, чого бажав, з мінімальними зусиллями. Джо був пестунчиком у родині.
У феодальні часи невміння юнака володіти мечем і списом приводила його до церкви; в родині Гамільтонів невміння Джо добре працювати на фермі спрямувало його до вищої освіти. Він не був ані хворобливим, ані слабким, але не міг нічого піднімати; він погано їздив верхи і мав відразу до коней. Уся родина поблажливо сміялася, коли пригадувала, як Джо намагався навчитися упоратися з плугом; його кривуляста перша борозна звивалася луговим струмком, а друга лише раз торкнулася першої, перетнула її і полізла кудись убік.
Поступово він позбувся всіх обов’язків на фермі. Мати пояснювала, що голова у нього в хмарах, ніби то була якась особлива чеснота.
Коли Джо зазнав невдачі на всіх роботах на фермі, батько у відчаї послав його пасти шістдесят овець. То була найлегша з усіх робіт, вона не потребувала жодних спеціальних умінь. Єдине, що вимагалося,— бути біля овець. А Джо загубив їх — загубив усі шістдесят, не зміг їх знайти там, де вони скупчилися у тіні висохлої ущелини. За сімейною легендою Семюель скликав усю родину, хлопців і дівчат, і примусив їх поклястися, що після його смерті піклуватимуться про Джо, бо інакше Джо неодмінно помре з голоду.
Поміж хлопцями-Гамільтонами було п’ятеро дівчат: Уна — найстарша, вдумлива, старанна, смаглява; Ліззі — гадаю, Ліззі мала бути найстаршою, оскільки її назвали на честь матері; але я дуже небагато знаю про Ліззі. Вона, здається, рано почала соромитися своєї родини. Вийшла заміж дуже юною і виїхала, а відтоді бачили її тільки на похороні. Ліззі була здатна на ненависть і дошкульність, зовсім не властиві Гамільтонам. Вона народила сина, а коли той виріс, одружився з дівчиною, яку Ліззі незлюбила і за це не розмовляла з ним багато років.