— Я туди не хочу.
— Ти йдеш проти мене? — запитав Кир спокійно.
Адам довго не відповідав, шукав подумки виходу, а там сказав:
— Так, сер.
— Налий мені віскі, сину,— попросив Кир і провадив: — Хотів би я знати, чи ти уявляєш, наскільки великий я тут маю вплив. Одне моє слово — й армія підтримає будь-якого кандидата. Навіть Президенту цікаво знати, щó я думаю про громадські справи. Я здатен знищувати сенаторів і обирати призначення, як яблука. Ти це знаєш?
Адам знав навіть більше. Він знав, що Кир вдавався до погроз як до захисту.
— Так, сер. Я чув.
— Я міг би перевести тебе до Вашингтона, навіть узяти тебе до себе на службу — навчити тебе як слід.
— Я волів би повернутися до свого полку, сер.
Адам бачив, як тінь втрати затьмарила батькове обличчя.
— Мабуть, я помилився. Ти навчився тупому опору солдата,— зітхнув Кир.— Я розпоряджуся, щоб тебе направили у твій полк. Ти згниєш у казармах.
— Дякую, сер.
Помовчавши, Адам спитав:
— А чому ви не заберете сюди Карла?
— Тому, що я... Ні, Карлові краще залишитися на місці — краще залишатися на місці.
Адам запам’ятав тон свого батька і його вигляд. Він мав багато часу на спогади, бо таки гнив у казармах. Він запам’ятав, що Кир був самотній, як палець,— і добре це знав.
3
Карл нетерпляче чекав на повернення Адама після п’ятирічної служби. Він відремонтував будинок і клуню, а коли час наблизився, винайняв жінку, яка дуже ретельно вимила й вичистила все в домі.
То була охайна, проста, немолода жінка. Вона подивилася на землисто-сірі, зітлілі фіранки, викинула їх і пошила нові. Вона вигребла жирний бруд з плити, яку ніхто не мив після смерті Карлової матері. А ще вона лугом зішкрябала зі стін лискучу коричневу мерзоту, яка накопичилася через смаження на відкритому вогні й через кіптяву гасової лампи. Жінка витравлювала підлогу лугом, замочувала ковдри у солі й соді, й повсякчас нарікала собі під ніс: «Чоловіки — брудні скотиняки. Свині й ті чистіші за них. Гниють у власному поті. Навіть не уявляю, чого ото жінки за них виходять. Смердять, як гній. Глянути лише на пічку — там сік з пирога, який пекли ще сто років тому».
Карл перебрався до сараю, де його ніздрі не відчували різкого й пекучого запаху лугу, соди, аміаку і господарського мила. Втім, у нього виникло враження, що стара не в захваті від його методів хазяйнування. Коли вона врешті буркотливо вибралася з бездоганно чистого, сяючого дому, Карл залишився у сараї. Він хотів тримати будинок у чистоті для Адама. У сараї, де він спав, були знаряддя для польових робіт і знаряддя для ремонту й лагодження. Карл з’ясував, що на ковальському горні можна смажити й варити їжу значно швидше й краще, ніж на кухонній плиті. Міхи швидко роздували полум’я з коксу. Не треба було чекати, поки розігріється пічка. Карл дивувався, чому не додумався до того раніше.
Карл чекав на Адама, але Адам так і не приїхав. Можливо, йому було соромно писати. Сам Кир написав Карлові сердитого листа про повернення Адама до армії супротив його волі. А ще Кир зазначив, що колись у майбутньому Карл може провідати його у Вашингтоні, проте ніколи більше так його й не запросив.
Карл перебрався до будинку і мешкав там у дикунському бруді, з задоволенням борючись із плодами трудів жінки-буркотухи.
Минуло більше року, перш ніж Адам написав Карлові; то був лист спантеличений і багатослівний, ніби Адамові треба було зібрати сміливість, щоб зізнатися: «Не знаю, чого я знову записався до війська. Скидається, ніби це зробив за мене хтось інший. Напиши мені скоріше, розкажи, як тобі ведеться».
Карл не відповів, поки не дістав чотири схвильовані листи, а тоді відписав прохолодно: «Я тебе майже і не чекав»,— а там перейшов до детального опису ферми й худоби.
Час робив своє. Потім Карл написав одразу після Нового року й отримав листа від Адама, написаного одразу після Нового року. Вони так відчужилися один від одного, що в листах кожен писав про своє і не ставив питань.
Карл почав брати до себе одну по одній жінок-нечупар. Коли вони починали діяти йому на нерви, він виганяв їх без сентиментів, як людина продає свиню. Він не любив їх і не цікавився, чи подобається їм сам. Він припинив бувати в селі. Зв’язок підтримував тільки з хазяїном таверни і поштарем. Імовірно, селяни засуджували його спосіб життя, але була одна річ, яка збалансовувала в їхніх очах його бридке життя. Ніколи доти ферма так чудово не управлялася. Карл розчистив землю від каміння, удосконалив дренаж і додав до ферми сотню акрів. Ба більше, він вирощував тютюн, і за будинком виросла нова довга клуня для тютюну, яка справила на всіх велике враження. Все це завоювало йому повагу сусідів. Фермер не може погано думати про успішного фермера. Карл вкладав у ферму майже всі гроші й усі сили.