Пролежав у схованці цілий день, а вночі пішов шукати собі їжу — ріпку, декілька колосків пшениці з плетеного кошика, пару збитих вітром яблук,— таке, що ніхто не шукатиме. Він потер черевики піском і зібгав плащ, щоб вони не видавалися новими. Це сталося за три дні до дощу, який був так йому потрібен, чи то пак він думав, що потрібен.
Дощ пішов надвечір. Адам скоцюбився від плащем, чекаючи на темряву, і коли вона впала, вирушив крізь мокру ніч до містечка Валдоста. Він нап’яв свого чорного капелюха по самі очі й запахнув на шиї жовтий плащ. Прийшов на станцію і пильно вгледівся у залите дощем вікно. Касир у зеленому кашкеті й чорних сатинових нарукавниках розмовляв, перехилившись через стійку, з приятелем. Збігло не менше двадцяти хвилин, поки той приятель пішов. Адам простежив, як він пройшов пероном. А там глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися, й увійшов усередину.
2
Карл рідко отримував листи. Бувало, він тижнями не зазирав на пошту. В лютому 1894 року, коли з адвокатської фірми у Вашингтоні надійшов товстий пакет, поштар вирішив, що це справа серйозна. Він сам подався на ферму Трасків, знайшов Карла, який рубав дрова, і передав йому пакет. А оскільки він стільки потрудився, то й залишився дізнатися, про що йдеться в листі.
Карл дозволив йому залишитися. Дуже уважно прочитав він усі п’ять сторінок, потім перечитав їх знову, беззвучно ворушачи губами. Склав листа і попрямував до будинку.
Поштар гукнув йому вслід:
— Щось трапилося, містере Траск?
— Помер мій батько,— відповів на ходу Карл, увійшов до хати і причинив двері.
— Він страшенно засмутився,— розповідав потім на селі поштар.— Просто страшенно. Закритий чоловік. Багато не базікає.
У хаті Карл запалив світло, хоча ще не стемніло. Поклав лист на стіл і помив руки, перш ніж всівся перечитати листа ще раз.
Не знайшлося нікого послати йому телеграму. Адвокати натрапили на його адресу серед батькових паперів. Їм було дуже шкода — вони висловили свої співчуття. А ще вони були неабияк схвильовані. Коли вони складали заповіт Траска, то гадали, що він залишить своїм синам кількасот доларів. Принаймні схоже було, що більше він нічого не мав. Коли ж вони переглянули його банківські рахунки, з’ясувалося, що він тримав понад дев’яносто три тисячі доларів у банку і ще десять тисяч у надійних цінних паперах. Тоді в них змінилася думка про містера Траска. Люди з такими грошима вважаються багатіями. Їм нема про що хвилюватися. З цього можна розпочинати династію. Адвокати привітали Карла і його брата Адама. Згідно з заповітом, повідомляли вони, гроші мають бути поділені в рівних частках. Після грошей вони перерахували особисте майно небіжчика: п’ять парадних шпаг, подарованих Киру на різних військових з’їздах, молоток голови зборів, виготовлений з маслинового дерева, з золотою дарчою табличкою, масонський амулет для годинника з діамантовою вставкою між ланками, срібний годинник, ціпок із золотим набалдашником тощо.
Карл ще двічі перечитав листа і підпер голову руками. Він думав про Адама. Він хотів, щоб Адам повернувся додому.
Карл був спантеличений і млявий. Він розпалив вогонь, поставив пательню і поклав на неї товсто накраяні шматки солонини. Потім знову пішов подивитися на листа. Раптом схопив його і сховав у шухлядку кухонного столу. Він вирішив відкласти всю ту справу на потім.
Звісно, ні про що інше він думати не міг, думки повільно рухалися по колу і поверталися до відправного пункту: звідки батько узяв ті гроші?
Коли дві події мають щось спільне — чи по суті, чи в часі й просторі, ми радісно доходимо висновку, що вони подібні, і з такої передумови творимо диво і зберігаємо для оповідей. Карлові досі ніколи не доставляли листи на ферму. За кілька тижнів по тому на ферму прибіг хлопчик і приніс телеграму. Карл завжди поєднував той лист і ту телеграму, як ми поєднуємо дві смерті й передбачаємо третю. Він поспішив на сільську залізничну станцію з телеграмою в руках.
— Послухайте, що тут пишуть,— сказав він телеграфісту.