— Це треба бачити, щоб повірити,— говорив батько. А вона не обмежувалася хатою. Вона готова була терпіти запахи чинбарні, щоб тільки провідати батька. Їй щойно виповнилося шістнадцять, і, зрозуміло, батько вважав її дитиною. Його вражали її розпитування про справу.
— Та вона розумніша за більшість відомих мені чоловіків,— дивувався він.— Колись вона візьме мою справу в свої руки.
Її цікавив не лише процес дублення, а й ведення документації. Батько пояснював їй про кредити, виплати, накладні, заробітну платню. Він показав їй, як відмикати сейф, і зрадів, побачивши, що вона з одного разу запам’ятала комбінацію цифр.
— Ось як я це розумію,— говорив містер Амес дружині.— У кожному з нас сидить частинка чорта. Не хотів би я мати дитину, у якої на карку немає кмітливої голови. Я так розумію, що це просто свого роду енергія. Якщо її стримувати і контролювати, що ж, вона піде у вірному напрямку.
Кейті полагодила увесь свій одяг, упорядкувала всі свої речі.
Якось у травні вона повернулася зі школи й одразу засіла за плетіння. Мати була одягнена для виходу.
— Мені треба до Олтарної гільдії,— пояснила вона.— Треба обговорити розпродаж тістечок наступного тижня. Я там голова. А батько питав, чи не сходила б ти до банку забрати гроші на зарплатню і принести до чинбарні. Я йому розказала про розпродаж тістечок і що я не можу цього зробити.
— Залюбки,— погодилася Кейті.
— У банку вже приготували для тебе торбинку з грішми,— і місіс Амес поспішно вийшла.
Кейті працювала швидко, але не квапливо. Вона вдягла старий фартух, щоб не забруднити одяг. У підвалі розшукала банку з-під повидла з кришкою і віднесла її до каретного сараю, де зберігалися інструменти. Біля курятника вона упіймала маленьке курча, поклала на колоду, відрубала йому голову і скручувала шию над банкою, доки не націдила по вінця крові. Потім віднесла ще тремтяче тільце на купу гною і засунула його якомога глибше. Повернувшись до кухні, вона зняла фартух, кинула його в пічку і ворушила вугілля, аж доки полум’я не перекинулося на тканину. Далі вона помила руки, огледіла уважно черевички й панчохи і стерла темну пляму з носака правого черевичка. Поглянула на себе у дзеркало. Щоки розпашілися, очі блищали, а на губах грала її легка дитяча усмішка. Виходячи з дому, вона сховала банку з кров’ю під найнижчим сідалом у курнику. І десяти хвилин не минуло, як пішла мати.
Кейті обійшла легким кроком, майже танцюючи, навколо дому і вийшла на вулицю. Дерева випустили зелене листячко, на газонах уже жовтіли ранні кульбабки. Кейті весело йшла до центру міста, де містився банк. Вона була така свіжа і гарна, що люди задивлялися їй услід.
6
Пожежа спалахнула близько третьої години ночі. Вона розгоралася, ревіла, тріщала і знищила все ще до того, як її помітили. Коли підоспіли добровільні помічники з водою і шлангами, їм тільки й залишилося, що полити дахи сусідніх будинків, щоб не загорілися і вони.
Будинок Амесів вибухнув, як ракета. Добровольці та звичайна публіка, яку приваблюють пожежі, вдивлялися в освітлені вогнем обличчя в пошуках містера і місіс Амес і їхньої доньки. Всі одразу зрозуміли, що їх там нема. Люди роздивлялися широке ліжко, яке дотлівало, уявляючи в ньому себе і своїх дітей, і серця їхні калатали, й у горлі перехоплювало. Добровольці почали поливати залишки, немов ще могли б урятувати якусь частину сім’ї. Містом пішли злякані розмови, що родина Амесів повністю згоріла.
На світанку всі мешканці міста скупчилися перед задимленою чорною кучугурою. Ті, хто стояв попереду, мусили затуляти обличчя від жару. Добровольці й далі качали воду, щоб трохи остудити обгорілий безлад. Опівдні коронер уже міг накрити залишки мокрими ковдрами і почати штиркати залізною ломакою у змоклі згарки. Від містера і місіс Амес залишилося достатньо, щоб визначити — було лише два тіла. Ближні сусіди показали приблизне місце, це містилася спальня Кейті, але скільки не ворушили там граблями коронер з помічниками, вони не знайшли ані кістки, ані зуба.
Старший групи добровольців між тим знайшов дверні ручки і замок кухонних дверей. Він дивився на почорнілий метал, не розуміючи, що саме його так непокоїть. Позичив граблі у коронера і заходився енергійно розгрібати. Підібрався до місця, де були вхідні двері, і гріб, допоки не натрапив на той замок, увесь покривлений і наполовину розплавлений. Тепер біля нього скупчилася вся команда, яка допитувалася:
— Що ти шукаєш, Джордже? — а потім: — Що ти знайшов, Джордже?