Якби містер Едвардс колись раніше почув про когось, подібного до нього зараз, він би розреготався. Бо містер Едвардс, найжорстокіший з усіх сутенерів, безнадійно і жалюгідно закохався у Кетрін Амесбері. Він зняв для неї чарівний цегляний будиночок, а згодом і подарував його їй. Він купував їй усі мислимі розкоші, не знав, чим ще прикрасити її дім, у якому завжди було надто тепло, так добре він його опалював. Килими на підлозі були зам’які, на стінах щільно висіли картини у важких рамах.
Містер Едвардс досі ніколи так не страждав. Через свій бізнес він так добре розумівся на жінках, що не вірив жодній з них ні на мить. А оскільки він глибоко полюбив Кетрін, а кохання вимагає довіри, емоції розривали його на тремтливе клоччя. Він мусив їй довіряти і водночас не міг їй довіряти. Він намагався купити її вірність подарунками і грошима. Коли він був не з нею, його терзала думка, що інші чоловіки прокрадаються до її будинку. Він розлюбив виїжджати з Бостона перевіряти, як ведеться його групам, тому що тоді залишав Кетрін саму. Певною мірою він почав занедбувати свій бізнес. То був його перший досвід подібного кохання, і воно його мало не вбило.
Єдине, чого містер Едвардс не знав, та й не міг знати, бо Кетрін би того не допустила: вона була йому вірна в тому сенсі, що не приймала сама і не відвідувала інших чоловіків. Для Кетрін містер Едвардс був просто холодним діловим проектом, як і його групи дівчат для нього. Як він мав свої прийоми, так само мала їх і вона. Щойно вона його отримала, а це трапилося дуже швидко, то постійно видавалася трохи невдоволеною. Вона викликала у нього враження непосидючості, немов щомиті могла знятися з місця і зникнути. Коли вона знала, що він збирається її відвідати, вона узяла собі за правило йти з дому і повертатися радісною і сяючою, немов після якоїсь неймовірної пригоди. Вона безнастанно скаржилася, як їй важко уникати хтивих поглядів і дотиків чоловіків на вулиці, які так до неї липнуть. Декілька разів вона вбігала у дім перелякана, бо ледь втекла від хлопця, який за нею погнався. Коли вона приходила надвечір, а він на неї чекав, вона пояснювала: «В чому річ? Я ходила по крамницях. Мені ж треба робити покупки, хіба не знаєш». І звучало це в її вустах брехливо.
У їхніх сексуальних стосунках вона переконала його, що результат її не надто вдовольняє і що якби він був кращим як чоловік, то викликав би у неї цілу повінь небувалих емоцій. Її метод полягав у тому, щоб постійно виводити його з рівноваги. Вона залюбки спостерігала, як у нього здають нерви, тремтять руки, як він худне, як скляніють від шалу очі. А коли вона безпомилково відчувала наближення нестямної, руйнівної люті, то сідала йому на коліна, втішала його і змушувала на хвильку повірити у свою невинність. Вона уміла його переконувати.
Кетрін прагнула грошей і узялася до цього дуже швидко і спритно. Коли вона успішно перетворила містера Едвардса на лемішку, а Кетрін точно знала, що цей час настав, вона почала його обкрадати. Нишпорила по його кишенях і забирала всі великі купюри, які знаходила. Він усе одно не насмілиться її звинуватити, боячись, що вона його покине. Коштовності, які він їй дарував, зникли, і хоч вона твердила, що загубила їх, він знав, що вони продані. Вона робила приписки до рахунків за харчі, завищувала ціни на вбрання. Він не мав сили це припинити. Вона не могла продати будинок, але заставила його, щоб отримати ще більше грошей.
Одного вечора його ключ не підійшов до замка вхідних дверей. Вона не квапилася відчиняти, хай як він гамселив. Так, вона змінила замки, бо загубила свій ключ. Їй страшно, адже вона мешкає тут сама. Хто завгодно може вдертися. Вона замовить для нього новий ключ — але цього так і не сталося. Йому завжди доводилося дзвонити, і часто вона відчиняла не одразу, а подеколи не відчиняла зовсім. Він не мав способу дізнатися, вдома вона чи ні. Містер Едвардс влаштував за нею стеження — і вона не знала, як часто це відбувалося.
Містер Едвардс був загалом людина проста, але навіть прості люди мають свої темні та складні відхилення. Кетрін була жінка розумна, але навіть розумні жінки іноді щось проґавлять у дивовижних лабіринтах чоловіків.
Вона зробила лише один серйозний промах, хоч і намагалася уникнути його. Як годиться, містер Едвардс тримав у їхньому милому гніздечку запаси шампанського. Кетрін від початку відмовилася його торкатися.
— Мене від нього нудить,— пояснила вона.— Я спробувала, але пити його не можу.
— Дурниці,— сказав він.— Усього один келишок. Він тобі не зашкодить.
— Ні, дякую. Ні. Мені не можна його пити.
Містер Едвардс сприйняв цю відмову як витончену дамську рису. Він більше не наполягав, поки одного вечора йому не спало на думку, що він зовсім нічого про неї не знає. А вино може розв’язати їй язик. Що більше він про це думав, то кращою видавалася йому його задумка.