Усе це розвивалося поступово, тим часом Адам підріс, став підлітком, а за ним і його молодший єдинокровний брат. Адам і малий Карл сиділи мовчки й поштиво, коли батько пояснював, щó задумував і планував кожен генерал, де вони помилялися і що їм слід було б робити. А потім — він-то знав це від початку! — він пояснював генералам Гранту2 і Макклелану3 їхні помилки і просив звернутися до його аналізу ситуації. Зазвичай вони відмовлялися від його порад, і лише згодом з’ясовувалося, що саме він мав рацію.
Лише одного Кир ніколи не робив, і це, мабуть, було розумно з його боку. Він ніколи не підвищував себе у званні. Рядовим Траском він розпочав і рядовим Траском залишився. В усіх оповідях це робило його як наймобільнішим, так і всюдисущим рядовим в історії війн. Він мусив бути одразу в чотирьох місцях щонайменше. Проте інстинктивно він не розказував ті історії одну за одною. І Аліса, і хлопчики отримали повне уявлення про нього: рядовий, і гордий з того, що рядовий, який не лише примудрявся опинятися на місцях найславетніших і найважливіших битв, а й міг вільно приходити на штабні наради і підтримувати або спростовувати рішення вищих офіцерів.
Загибель президента Лінкольна4 заскочила Кира, як удар під дих. Довіку пам’ятав він, щó відчув, почувши вперше ту звістку. Завжди, коли він про це згадував чи чув від інших, в очах його закипали сльози. І хоча він ніколи про це не говорив виразно, складалося непорушне враження, що рядовий Кир Траск належав до найближчих, найдорожчих і найвірніших друзів Лінкольна. Коли містер Лінкольн хотів щось дізнатися про армію, справжню армію, а не про тих нікчемних стрибунців у золотих еполетах, він звертався до рядового Траска. Як Кирові вдавалося, не говорячи про це прямо, створити таке враження, то просто тріумф навіювання. Ніхто не міг би назвати його брехуном. А все тому, що брехня була у нього в голові, а правда, яка виходила з його вуст, була тільки забарвлена брехнею.
Доволі рано він почав писати листи, а там і статті про ведення війни, і висновки його були розумні й переконливі. Дійсно, Кир розвинув у собі чудовий військовий розум. Його критика як війни і способів її ведення, так і організації армії була незаперечно гостра. Його статті у різних журналах привернули увагу. Його листи до військового відомства, водночас надруковані в газетах, почали відчутно впливати на рішення стосовно армії. Можливо, якби організація ветеранів війни під назвою В. А. Р.— Велика армія республіки — не застосовувала політичної сили й напрямку, його голос не почули б аж так виразно у Вашингтоні, але речник від блоку майже у мільйон людей не міг лишитися не почутим. І цим голосом у військових справах став Кир Траск. Так сталося, що з ним консультувалися у питаннях організації армії, взаємостосунків офіцерів, особистого складу й екіпірування. Його обізнаність була очевидна кожному, хто його чув. Він мав військовий геній. Ба більше, він долучився до організації Великої армії республіки як згуртованої і потужної сили в житті держави. Пробувши на декількох неоплачуваних посадах у цій організації, він став платним секретарем і залишався на цій посаді до скону. Він їздив по всій країні, брав участь у з’їздах, зборах, табірних вилазках. Таке було його громадське життя.
Його особисте життя було також просякнуте тією новою професією. Кир Траск був людина затята. Свій дім і ферму він організував на військовий взір. Він вимагав і отримував рапорти про ведення домашнього господарства. Ймовірно, Алісу це цілком влаштовувало. Вона була не з говірких. Найлегше для неї було зробити стислий звіт. Їй вистачало клопоту з хлопцями, які підростали, з домівкою, яку треба було тримати в чистоті й охайності, з одягом, який треба було прати. А ще їй треба було берегти сили. Зненацька Алісу полишала енергія, і їй доводилося сідати й чекати, коли вона до неї повернеться. Уночі вона аж плавала в поту. Їй було дуже добре відомо, що це називається сухоти, навіть якби їй про це не нагадував натужний, виснажливий кашель. Вона не знала, скільки їй залишилося жити. Деякі люди живуть із сухотами доволі довго. Тут правил не існує. Можливо, вона не наважилася сказати про це чоловікові. Він розробив власний метод лікування хвороб, який сильно скидався на покарання. Біль у животі лікувався такою дозою проносного, що лишалося дивуватися, як після цього можна було вижити. Якби вона прохопилася про свою недугу, Кир міг би розпочати таке лікування, яке б її вбило швидше, ніж сухоти. Крім того, оскільки Кир захоплювався військовою наукою, то і його дружина вивчила один прийом, завдяки якому виживає солдат. Вона ніколи не привертала до себе уваги, ніколи не говорила, якщо до неї не зверталися, робила те, що від неї очікували — і нічого поза тим, і не прагнула заохочень. Вона перетворилася на рядового з задньої шеренги. Аліса перейшла на задній план і стала майже невидимкою.