На арену історії в масштабі всієї Російської імперії виступає більшовизм, що набирає чимраз більше динамічної сили, бо його проводарі твердо знають, чого вони хочуть, і не йдуть ні на які компроміси. Якими нужденними, як порівняти їх з більшовиками, виглядають провідники Центральної Ради, котрі тільки тоді зрозуміли потребу мати свою збройну силу, коли їм навіть ця найрадикальніша течія російської демократії — більшовики — подала ультиматум передати владу на Україні з’їздові Рад, а слідом за цим десятитисячна армія Муравйова перейшла кордон України! Тут нічим не могла зарадити відозва-протест до всіх недержавних народів Російської імперії, що її написала Центральна Рада, — тут треба було боронитись, і то не голіруч, а збройно! Це зрозумів навіть Винниченко, який звернувся до українського робітництва із закликом формувати загони вільного козацтва, на що відгукнулись київські робітники Батиєвої гори, Лук’янівки та Куренівки, взявши на себе неабиякий тягар десятиденної оборони Києва в той час, коли під впливом більшовицької агітації, допущеної попередньою політикою того ж Винниченка, розкладались регулярні українські полки в Києві. Як каже прислів’я: мудрий лях по шкоді!..