Але все те було так давно, що з плином часу, котрий приносив нові й нові гіркоти, дорогий образ матері хоч і не збляк, але затулявся іншими людьми й подіями, про які не хотілося згадувати. Та саме ці події й лізли мимоволі на згадку.
Насамперед, батько. Цей веселий, але нещирий адвокат, котрий, за своїм службовим призначенням, мав боронити перед судом людей, що вскочили в халепу, а насправді тільки брехав. Брехав, мабуть, і в суді, й удома. «Брехунець», як звуть у народі адвокатів, хоч як це здрібніле слово не пасувало до огрядної батькової постаті з вродливою головою, на яку, певно, заглядались чужі жінки. Та й як його інакше називати, коли він раз у раз пізно повертався додому, пояснюючи винуватим голосом мамі, що затримався в суді або забарився в юридичній консультації. Мама ніколи не питала батька про причину запізнення й, мовчки вислухавши батькові явні викручування, мовчала далі. Але між ними чимраз більше лягала відчуженість і пустка. Хлопець відчував це, але довго не міг збагнути, Чому тато й мама «сваряться». Докорів і лайки, як то буває під час сварки в інших людей, не було, але з власного досвіду хлопець знав: якщо мама мовчить, значить, вона сердиться. Не інакше, як тому, Що батька ніколи не видно вдома: пізно повечерявши, сідав за газету й лягав спати, а ранком поспішав якщо не в суд, то в тюрму на Розмови зі своїми підзахисними. Мама теж довго просиджувала в Поліклініці й, коли приходили по неї додому просити лікарку оглянути раптово захворілу людину, вона не відмовляла, але знаходила все ж час перевірити домашні завдання в сина й поговорити про минулий день. Часом вона сердилась і на Євгена, коли той довго ганяв у дворі футбольного м’яча або засиджувався в якогось товариша, і тоді вона замовкала на цілий вечір, не відповідаючи на його запобігливі звертання. То була тяжка кара, але воднораз і справедлива. Але за що мама карала тата мовчанням по кілька днів — він не міг зрозуміти. Лиш ставши підлітком, десь у десятому класі, він несподівано відкрив причину.
Якось увечері, коли Євген знав, що мама затримається на якійсь лікарській конференції, він тинявся по Хрещатику, сподіваючись зустріти когось із таких, як і сам, шкільних шалапутів, що могли б почастувати склянкою вина в «забігайлівці». Він уже пізнав смак того чудового безжурного настрою, що дає вино, але грошей того вечора, коли можна скористатися відсутністю мами, в нього не було. І раптом він побачив батька, що йшов під руку з гарненькою дівчиною. Якби не було так людно, Євген шмигнув би вбік, щоб не зустрітись, але вони зіткнулись майже впритул, і батько, спочатку зніяковівши, аж одсмикнув від дівчини свою руку, враз опанував себе й, ніби нічого не сталось, спитав:
— А ти чого тут? Мабуть, хочеться в кіно, а грошей нема? — і тут же поліз у кишеню по гроші.
Якби Євген не впізнав дівчини, він охоче взяв би батькові гроші, хоч і не на кіно, так на вино, але батьковою дамою була та медсестра, що працювала з мамою в поліклініці й приходила якось до них додому робити мамі ін’єкції, коли та захворіла. Євген уже придивлявся до дівчат, і ця гарнюня з сірими метушливими очима сподобалась йому, але побачити її тепер, під руку з батьком, який давно вже не ходив отак із мамою, було бридко. Уникаючи дивитись на батька, бо стало чомусь дуже соромно, він збрехав:
— Та ні, це я вертаюсь від товариша додому, — і поспішив зникнути в натовпі.
Він не сказав про цю зустріч матері, але батько кілька днів після того рано повертався додому й почав розпитувати хлопця про шкільні справи, чого раніш не робив, а одного дня, без усякого приводу, подарував фотоапарат. Але батько став йому чужий. А коли Євген пригадував оту зграбну медсестричку, котра, обіпершись на батькову руку, весело щось щебетала, його проймала злість на батька й на ту паскуду, що наважилась заступити мамине місце. Серйозна, справедлива, розумна мама — і ця пустушка з полохливими очима, що ніби весь час бояться пійматись на гарячому!..