Євген був вихований у атеїстичному дусі, й досі він не уявляв собі можливість потойбічного життя: вмерла людина, закопали її в землю, та*й по всьому, але зараз мимоволі перед ним постало питання — на цьому він світі чи вже на «тому»? І, щоб відповісти собі, він ще нижче схилився, намагаючись знайти різницю між собою, голим, і тими голими, що лежали долі.
У такому вигляді його й застали начальник шпиталю Усачов, лікарі, санітари й Микола Миколайович, котрий, ніби виправдовуючись, показав Усачову на сидячого «мертв’яка», обурено кажучи:
— От бачите, які фортелі викидає периферія! А не догледів би я — кому тоді відповідати, що зарізали живу людину?
— Та-ак, — процідив Усачов, — тепер тому гладкому грекові, лікареві Будиці, не минути ізолятора! Це вже напевно.
Тим часом головний лікар Сара Борисівна командувала:
— Медсестру з шприцом і камфорою! Лікпома зі спиртом! Два укривала й ноші! Та приготуйте ліжко в загальній палаті!
У цій метушні, коли Євгена обступили лікарі, мацали пульс, слухали фонендоскопом серце й легені, він переконався, що він таки на цьому світі, бо не може ж бути на «тому світі» лікарів у білих халатах. Але він усе ще не міг уторопати, де він опинився й чому його вислуховує не лікар Будика, а зовсім незнайомі йому лікарі. Він тупо дивився на Усачова, що допитувався в нього прізвища, трохи здригнувся, коли медсестра вколола його в праву руку, й мовчав. Дрібно затремтів, коли лікпом, чекаючи нош і укривал, став розтирати його спиртом, і не одразу зрозумів, чого від нього хочуть, коли лікпом підніс до нього третину склянки розбавленого водою спирту й майже силоміць влив йому в рота. Він чув, як лікарі перемовлялись між собою: «Очевидно, глибока непритомність або навіть шок, з якого виведено вибоїнами під час путі та перекиданням з воза на землю, з землі на стіл, що правили об’єктивно за штучне дихання». Але Євген нічого того не розумів: яке дихання, який віз, до чого тут якийсь шок?..
Він дуже закашлявся після спирту, і кашель з невеликими перервами не покидав його ні тоді, коли його, закутаного в укривала несли санітари на ношах в шпиталь, ні на ліжку в теплій палаті, де йому все ще здавалось то страшенно холодно, то нестерпуче гаряче.
Хоч бирку на нозі йому й одв’язали в палаті, але через три години він помер, і чергова в палаті лікарка, не роздумуючи, написала в його надзвичайно короткій історії хвороби: діагноз — «аліментарна дистрофія, ускладнена двобічним крупозним запаленням легень» і наприкінці додала: «смерть наступила внаслідок серцевої недостатності».
Увечері, випивши решту спирту, що лікпом забув спохвату в моргу, Микола Миколайович Кащенко нарешті очумався від тої халепи, в яку міг вскочити сьогодні через недбалість лікаря Будики, а дізнавшись про смерть Скоробагатського, не втримався, щоб не сказати дотепу:
— Вирішив, мабуть, неборака, що, як жити на цьому світі, де тебе можуть живого зарізати самі ж лікарі, то краще, не гаючись, — на той світ, до чортів, де такого вже напевно не станеться…
Невигадані бувальщини
(Літературний репортаж)
Мово рідна, слово рідне!..
Певні ознаки українського буржуазного націоналізму
А вы знаете, в Париже даже дворники говорят по-французски!
1. Повернувшись після довгої вимушеної розлуки з рідною дочкою до Києва й дізнавшись, що вона, яку я бачив востаннє чотирилітньою дитиною, тепер учиться в аспірантурі російського відділу Київського педінституту, я поспішив до гуртожитку, де вона тоді жила. В маленькій кімнаті сиділо четверо аспіранток, серед яких я, скоріше батьківським чуттям, ніж очима, одразу впізнав свою доню.
— Яринко! Перед тобою твій батько… — сказав я, здригнувшись у голосі, і в дочки, тепер уже заміжньої жінки, зволожилися від сліз очі.
Вражені такою зворушливою зустріччю, доньчині товаришки дивилися на мене з неприхованою цікавістю. Я вийшов з донькою надвір, щоб поговорити без сторонніх людей. Коли за якийсь час донька повернулася до гуртожитку сама, її подруги, що досі нічого не чули про існування її батька, одразу спитали:
— А твой отец, Ирина, наверно, украинский буржуазный националист?
— Чому ви так думаєте? — здивувалася дочка.
— Так он же с тобой сразу заговорил по-украински!..
Цікаво відзначити, що всі вони були не тільки з України, а й з національності — українки; тільки вчилися на російському відділі Київського педінституту, де набралися премудрості непомильно визначати одразу український буржуазний націоналізм.