Визначаючись неабиякою особистою хоробрістю й маючи деякі організаційні здібності, Божко став помітний ще під час вуличних боїв у Києві в січневі дні 1918 року. Далі в складі Кінного полку ім. Костя Гордієнка він узяв участь у кримському поході Болбачана, де, як згадував у своїх мемуарах тодішній командир кінного полку Петрів, став намагатись відновлювати «запорозькі звичаї». Отак, наприклад, у якомусь селі під Перекопом, коли його козаки прийшли до церкви колективно сповідатись перед Великоднем, Божко наказав оголити шаблі — хай і вони каються, бо ж загубили не одне вороже життя: так, мовляв, робили запорожці. Сільський пописько, що приймав це гуртове каяття, старшенно перелякався від цього церемоніялу й став заникуватись…
Під час протигетьманського повстання Божко виринув у Катеринославі, де організував свій загін, назвавши його Запорозькою Січчю. Як і багато тодішніх отаманів, Божко не визнавав над собою ніякої зверхності і діяв на свою уподобу, страх і ризик.
Згодом до Січі вступило багато одчайдухів, пройнятих такими ж романтичними чарами, як і їхній «кошовий». Серед них було чимало одеських гімназистів-українців. Усі вони наслідували «ідейні» спрямовання свого отамана, за якого готові були у вогонь і в воду. У Січі діяли запорозькі правила, які Божко вичитав із оповідань Кащенка або вигадував сам нові. Заборонялися будь-які шури-мури з дівчатами; без дозволу «кошового» не можна було хильнути жодної чарки горілки; боязкість вважалася за найтяжчий злочин. За будь-яке порушення запорозького статуту провинному належало одержати певну кількість ударів шомполом, що заміняло історичну кару киями на стародавній Січі. Подейкували, що, коли Божкова Січ перебувала тимчасово в Заліщиках і кілька старшин знадили січового панотця поїхати до веселих дівчат, Божко, дізнавшись про таке страшне порушення цнотливих запорозьких законів, наказав зібрати на раду всю свою Січ і прилюдно всипати попові двадцять шомполів. Покараний мав після екзекуції, за старовинним звичаєм, вклонитись на всі сторони й сказати: «Дякую, панове товариство, за науку!» Бідолашний панотець ледве зміг вимовити належну за ритуалом подяку, а потім підібрав поли своєї ряси і поспішив накивати п’ятами подалі від Божкової Січі та її суворих законів…
Сліпо наслідуючи все, що заведено було колись у запорожців, Божко радо відновив би й герці, що передували бою, але сучасна військова техніка не дозволяла цього, тож мусив обмежитись самим тільки «дрочінням більшовиків»: язикаті козаки підлазили до ворожих позицій і на всі заставки лаяли нецензурними словами радянську владу та її вождів. Кожне таке «дрочіння» кінчалось звичайно шаленою стріляниною з обох боків, а Божко радісно посміхався: «Роздратували-таки чортів!»
Верхом приперченого, міцного дотепу була, складена в дусі відомого листа запорожців до турецького султана, відповідь козаків і старшини Божкової Січі голові Раднаркому України Раковському на його пропозицію скласти зброю й піддатись. Ця знаменна відповідь кінчалась характерною фразою: «Оте все, що ти писав до пас, Раковський, така ж сама правда, як і те, що Лейба Бронштейн не є жид!»[6] Радянський військовий літак розкидав відозву Раковського в квітні 1919 року в районі Тирасполя, де, разом з іншими українськими частинами, була приперта до Дністра Божкова Січ, а козаки з Січі ретельно позбирали цю відозву і згодом, коли почався літній наступ армії УНР, на звороті її надруковано в друкарні фронтової газети відповідь Божкової Січі. Український літак розкидав її над позиціями червоних частин.
Не задовольняючись тими відомостями про запорозькі звичаї, Що їх він міг вичитати в історичних оповіданнях Кащенка, Божко заходився вигадувати нові. Отак він запровадив правило — іти в бій голими, мовляв, козак повинен здобути собі одяг у ворога, а свій лишити молодикам, що вступлять до Січі. Навряд чи в цьому керувався Божко інтендантськими міркуваннями, а тим більше відомостями з історії воєн, котрі зафіксували випадки психічно-гнітючого впливу на вояків, коли ворог наступає голий, — для Божка мало значення тільки те, що свідчило про запорозьке завзяття й байдужість до власного добра.
Навіть звичайне віддавання військової шани піднесенням долоні до шапки, запроваджене в усіх арміях світу, не влаштовувало Божка, бо історичні лицарі славного війська Запорозького низового так не вітали один одного, і Божко вигадав новий спосіб віддавати шану, за яким шапку знімалося з голови і, описавши нею в повітрі дугу, знову надівалося.
6
Бронштейн було справжнє прізвище Льва Троцького, тодішнього організатора й керівника збройних сил Радянської Росії. Л.Троцькии був з національності єврей, так само як і виходець із Румунії X.Раковський.