Двічі я бачила на його обличчі півусмішку проясніння: коли почув, що говорю по-італійському і на питання — всі парляте італіяно?[16] — дістав відповідь — сі сіньоре, ун поко[17] і другий — коли якось неждано скаржився мені на своє здоров’я, а я уважно вислухувала. Я радила йому, щоб узяв відпустку з праці, що було б великим успіхом для нас усіх, головне, дівчат. Та заявив, що надто нервовий і не може сидіти дома.
Потім, після розвалу, коли інших партійних забрано, він один лишився на фабриці та ще й зробили його керівником персональних справ. Чи не — як італійця?
З харчами діялось те саме, що з грішми й тими. засобами, що за них дівчатам приходилось платити. Всі ми діставали з першим днем місяця харчові картки. Зараз же каса витинала собі з них те, що припадало на харчі в фабриці. Так як на картці було небагато то й на тарілці було менше. Отже на приклад, тижнево брали 250 гр. м’яса, а за те раз була сіканина і раз якась підлива, що буває колись при м’ясі. А ми повинні були мало не щодня дістати п’ятдесять грамів м’яса! Так було зі всім. Хліб, молоко — його ніколи не діставали ми до чорної кави — і різні додаткові харчі — все це йшло кудись і комусь. Зате було в Тельфсі те, про що я чула в Куфштайні — пасок[18]. На паску можна було в Тельфсі дістати картки на все й майже в усякій кількості. Можна було дістати теж деякі речі без карток. Очевидно фабрики продавали те, чого самі не реалізували. Це подекуди облегшувало життя, й хто міг, докуповував собі, мабуть, харчі з своїх власних карток…
Як я вже казала: дівчата були добре відживлені завдяки догодовуванню.
Вкінці — той харч мав недоліки, і в порівнянні з Куфштайном, то було ніщо, проте він був розмірно достатній, хоч менше смачний. То були досить великі робітничі порції, повні миски зупи, повні тарелі картоплі, брукви, салати чи чого там. Потім мені доводилось їсти гірше й скупіше.
МОЇ РОБОЧІ ДНІ
Отак ішли наші будні. То значить — їхні йшли, а мої зачали йти. Спочатку я була дуже нервова, дуже схвильована. Я бігала, нервувалась, сперечалась. Але згодом, як усе стало укладатись, стала заспокоюватись. Хоч боротьба не вгавала. Боротьба за їхнє добро і за мій престиж. Про цю останню обставину.
Разом з боротьбою за акушерку і право під час тривог виходити з фабрики, я мусіла ще боротись за товариське відношення. Я не хотіла різнитись від робітників, але ж я хотіла, щоб фабричний персонал мене трактував, як лікаря, як я ним була, а не як якусь бабу. Так Гофман, як і Пішль промовляли до мене «гирен зі фрав Вольчук». Я з місця зажадала, щоб до мене говорено «бітте шен фрав Доктор»[19] чи там без того гарного прошення але, як до лікарки. На те Пішль заявив, що на фабриці такий звичай, що до всіх звертається по прізвищу. Найгірше мене злостило, як Пешлиха говорила до мене, ніби до собі рівної. Та ще гірше було її втручування в медичні справи. До цього вона дійшла якимсь способом, не маючи знання. На те нарікав згодом німець-лікар в розмові зі мною, але й я мала неприємність, що вона раз «заступала мене» при пологах. Сталось так:
Вранці, десь після сьомої, я ще була в ліжку, прибігла робітниця з фабрики, мовляв одна родить ще з вечора «і так кричить, що немона»! Я запитала, чи є акушерка, сказала, що так. Тоді я заявила, що зараз зберусь і прийду. Певно, що деякий час мусів уплисти, поки я помилась і зібралась та через город зайшла на фабрику. Але ж я знала цю вагітну й була певна, що роди в неї будуть нормальні. Тож нічого не могло діятись надзвичайного. Коли я ввійшла на подвір’я я застала Пішля й Гофмана, коли вони вертались з родильні. Пішль зустрів мене й сказав: «Пані В. ви не були при пологах, замість вас мусіла бути моя німецька службовка — а зо ґетс ніхт[20]». Я сказала, що оскілько мені відомо, була акушерка, а жінку я прослідила і знаю, що все повинно бути нормальне, тож ніякої «службовки» не треба і прошу, щоб вона до не своїх справ не вмішувалась. Врешті я прецінь не знала, що ця родить, а як мене повідомили, нараз же прийшла.
Коли я ввійшла до родильні, я застала жінку вже після пологів, очевидно нормальних, але Пешлиху з тріюмфальною міною: вона асистувала акушерці до… підв’язання пупця. Сестра стояла осторонь з руками в кишені. Я підняла шум: чому це не сестра помагає? Пешлиха сказала, що це на розпорядження Пішля. Зараз же я прогнала її до кухні, а Тані казала взятись за справу.