Ще трохи вони побалакали про життя-буття, аж тут тривожно задеренчали телефони, Грушевського покликали до його кабінету. З напіввідчинених дверей канцелярії Іван почув балачку, що в російському Петрограді відбувся більшовицький переворот...
7 листопада 1917 року збройним переворотом у Петрограді Тимчасовий Уряд скинули й владу захопили більшовики.
У небачених масштабах розростається анархія. Тероризують населення солдати з розваленого більшовицькою пропагандою фронту. Селяни, яким близько до душі популістські більшовицькі лозунги «Грабуй-награбоване!», захоплюють економічні землі й розграбовують поміщицькі господарства. На звичайне явище перетворилися розправи в економіях, грабежі на вулицях і залізницях. Київські газети повідомляють про них у щоденних рубриках: «Анархія в Київській губернії».
Незабаром після того, як кам'янські поміщики Лев Олексійович і Маріанна Давидови виїхали з Кам'янки до Києва, почалися нашестя на їх кам'янську садибу. Щодня приходять якісь «представники», обдивляються льохи й підвали, льодовні, комори, шукають кулемети, зброю, обмундирування, які нібито ховають власники Кам'янки.
Не знайшовши нічого, продовжують свої візити й беруть усе, кому що заманеться. Сукно з обіднього столу подобається одним, іншим — фіранки, з яких дівчата роблять собі сукні. Потім вирішили, що прислуги занадто багато для однієї старої поміщиці й вигнали всіх, крім покоївки Олександри.
По домівках і дворах розселилися якісь мужики. Вони спустошують винні погреби й пиячать цілими днями. Баби в'їжджають у двір зі своїми возами, забирають спочатку все, що є в дворі, бочки, дрова, борошно в коморах, заготовки, варення, худобу. Тітка Лева Олексійовича Давидова ще не вмирає. Коли не в забутті, то все допитується:
— Що робиться навколо мене? Де всі поділися?
Її заспокоюють, говорять, що всі живі-здорові, а вона повертається до того місця, де раніше завжди стояв у кіоті родинний образ Спасителя в золотій ризі, той самий, який із декабристом Василем Львовичем Давидовим був у Сибіру, і все хреститься й молиться. Сам же образ із розворохобленої революцією Кам'янки Маріанна Давидова забрала до Києва, від гріха подалі.
У кінці листопада Олександра Василівна померла. Селяни вже капітально розбирають садибу й добро. З будинку виносять меблі, крісла, баби тріумфально їдуть возами через усе село, розтягуючи добро по своїх хатах.
Слава Богу, не побачив цієї «світлої ідилії омріяної свободи» декабрист Василь Львович Давидов, який за романтичні революційні ідеї визволення цих же селян, що зараз грабують його колишній маєток, дарма загубив своє життя на довічній Красноярській каторзі.
V
Під тиском обставин Центральна Рада 7 листопада 1917 року проголошує 3-й Універсал про створення Української Народної Республіки (УНР). Не відступаючи від обіцянки не порушувати цілости Росії, Центральна Рада знову з упертістю самогубців підтверджує вірність Московії, а проголошену Українську Народну Республіку пов'язує в федерацію з неіснуючою «демократичною Росією». Цю обіцянку сформулювали так:
«Однині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів».
Та все ж, на ділі, у комплексі Східної Європи постала нова самостійна держава. 3-й Універсал намічає широку програму перебудови України як незалежної держави, оголошує, зокрема, контроль над виробництвом, 8-годинний робочий день, ліквідацію приватної власності на землю.
Уперше в історії державу почали офіційно називати Україною, доти ця назва була суто географічною й позначала лише територію. Уперше прийняли всі державні символи України, які виникли незадовго до появи Української Народної Республіки, окрім герба-тризуба, який використовував тисячу років тому київський князь Володимир Великий (герб прийняли пізніше, 12 лютого 1918 року).
3-й Універсал кожен трактує по-своєму: темні маси зрозуміли ці пункти програми не як намір, а як закон, і стали негайно його приводити в дію... Виникла анархія в економіях, на заводах, залізницях, дороги охопив паливний голод.
Восени 1917 року від представників місцевої влади дедалі частіше звучать критичні, а потім і різко негативні характеристики Вільного козацтва. Селянські козацькі сотні, які складаються з мешканців одного села й керуються місцевими виборними отаманами, можуть більш-менш впоратися з забродами-дезертирами й кримінальними злочинцями, але їм несила боротися зі своїми односельцями, які поспішають робити «революцію». Багато залежить від того, хто стоїть на чолі загонів: загони підпорядковані повітовим комісарам або начальникам міліції, співпрацюють із міліцією й беруть участь у припиненні погромів; загони очолювані отаманами «з народу» часто нейтральні або й беруть участь у погромах. Коли йдеться про розподіл поміщицького майна або землі, селянин-вільний козак може швидко перетворитися на селянина-погромника. [40].
Скарги на безчинства «Вільних козаків» надходять із Таращі, Кам'янки, Нових-Прилук та інших пунктів. [64,105]. Селянська спілка й вільне козацтво села Мельників Чигиринського повіту, по-своєму зрозумівши положення 3-го Універсалу, 17 листопада захопили сусідній жіночий монастир, поставили там свою охорону і, реквізувавши все майно, намагається голодом примусити черниць розійтися. Тільки після приїзду начальника міліції й «роз'яснення» ним приписів 3-го Універсалу вільні козаки зняли «облогу» монастиря. Однак мельниківці й надалі продовжують чинити самоуправство. Незабаром вони захопили сусідню Головківську лісопильню, реквізували майно й ухвалили постанову продавати знайдені тут лісові матеріали лише за власними розпорядженнями. [19, 67].
У місцях, де вільне козацтво співпрацює з місцевим самоврядуванням, картина інша: «У суботу, у день 18 листопада місцевими громадянами зроблено одвертий розгром Ребедайлівської економії гр. Бобринських. Розграбоване майно при участі організації Вільного козацтва вдалося одібрати й повернути назад в економію».
Газета української Селянської спілки, Української учительської спілки та Товариства «Просвіти» «Чигиринські вісті» повідомляє:
«Трус. У жителя м. Чигирина Шая Спектора 19 листопада було зроблено трус з приводу того що він одправляв хліб у зерні з Чигирина в Черкаси й затриманий був вільними козаками. Витрушено вівса 25 пудів і проса 10 пудів; затримане зерно забрано на вжиток Вільного Козацтва».
У цьому ж числі часопису опубліковано допис Свирида Коцура: «У неділю 19 листопада на площі в Суботові відбулося свято оголошення Третього Універсалу Української Центральної Ради. Була одправлена панахида Т. Шевченку, Б. Хмельницькому. Перед оголошенням Універсалу отець сказав гарну промову відносно Універсалу, потім одправив молебень на Українській рідній мові, чим справив дуже гарне вражіння, з многоліттям Українській Центральній Раді й Генеральному Секретаріату та борцям за волю України. Не зважаючи на мигичку людей було багато. Брала участь у святі суботівська сотня Вільного козацтва під Українським прапором, на котрому було написано:»
Ще в цьому часописі повідомляється: «У вівторок 21 листопада відбулося урочисте оголошення ІІІ-го Універсалу Української Центральної Ради в Чигирині. Ще з одинадцятої години почали збиратися на Соборній площі різні організації, початкові школи, вище-початкова школа, гімназія та інші.
О 12-й годині почався молебен. Пан-отець Тапачевский прочитав євангеліє українською мовою, що приємно вразило всіх присутніх. Після молебну повітовий комісар проголосив Універсал. У середині читання прийшли три сотні Вільного козацтва й в струнку вишикувались перед амвоном. Над площею пролунали вигуки: „Слава“.
По сьому розпочався парад, котрий приймав полковник Козловський. Пройшовши церемоніальним маршем, козацтво направилося до товариства „Просвіта“. До козаків із промовами звернулися Д. Д. Солонько, Васьківський, Гуля, Васіч та інші. Отаман Солонько пропонує вшанувати Українську Народну Республіку. Залунала команда, і козацтво при вигуках „Слава“ взяло „на караул“. По сьому військо пройшло ще церемоніалом перед членами повітової Ради Вільного козацтва й на цьому свято скінчилося» [69, 4].