«Сообщения о сдаче петлюровцев в плен советским украинским войскам 2 апреля 1919 г.
В военных кругах сообщают следующие подробности сдачи советским войскам 10-тысячной армии петлюровцев, о чем недавно сообщалось на страницах „Известий“. Первым на сторону Красной Армии перешел 3-й гайдамацкий полк. Вначале была послана в Жмеринку к советскому командованию делегация для переговоров, а затем весь полк в полном составе, выбросив белые флаги, направился в сторону советских войск и сдался со всем снаряжением и обозом. Другие части петлюровцев, входившие в состав 10-тысячной армии, также начали постепенно переходить на сторону Советской армии. Так например, в Вапнярку со cm. Слободка прибыл броневой поезд с петлюровскими войсками, с артиллерией, пулеметами и пр. Весь поезд был обвешан белыми флагами. На cm. Демковка беспрерывно прибывают отдельные части петлюровцев и сдаются советским войскам. Все части петлюровских войск, расположенные по железной дороге Жмеринка — Одесса и Вапнярка — Умань, одна за одной выбрасывают белые флаги и переходят на сторону Советской армии. В военных кругах получено сообщение, что сдавшиеся петлюровцы отдали группе советских войск следующие пункты: станции Крыжополъ, Княжево, Крикливцы, Рудница, Попелюхи, Гоноровка, Кодыма и Лобутня. На других важных пунктах наблюдается волнение среди петлюровских войск. Так, например, на cm. Бирзула, Слободка и Борщи петлюровские войска выбросили красные и белые флаги. Переход этих войск на сторону Советской власти ожидается со дня на день» [36, 708-709].
«Сообщение бюро украинской печати о переходе петлюровцев на сторону советских украинских войск 2 апреля 1919 г.
В районе Вапнярка — Бирзула продолжается сдача петлюровских частей красноармейским отрядам. Солдаты-петлюровцы отказываются ждать окончания переговоров между т. Раковским и делегацией петлюровской армии. В решении перейти на сторону рабоче-крестьянской армии участвовало 15 частей разных наименований (полков и батальонов). Сдалось до настоящего времени четыре полка и один батальон. Вчера в районе cm. Кодыма гвардейский полк „имени главного атамана республиканских войск Симона Петлюры“ выбросил белый флаг и выслал делегацию из пяти лиц. Полк принят советским командованием со всем обозом. В стороне от железной дороги, в том же районе оперировал казацкий... [кавалерийский ] полк неизвестного наименования. Делегация от полка заявила советским военным властям о желании его сдаться. Делегация снеслась с полком, и последний направляется в указанное ему советской властью место» [36, 709].
«Резолюция общего собрания солдат 3-го Гайдамацкого полка о его готовности бороться в рядах советских войск. 9 апреля 1919 г.
На днях в Екатеринослав прибыл в полном составе 3-й гайдамацкий полк, сдавшийся нам в одном из сражений на Западном фронте. На состоявшемся общем собрании солдат этого полка была вынесена следующая резолюция: „Заслушав доклад о международном положении и задачах Красной Армии, мы, перешедшие в ряды советских войск из рядов петлюровской армии, шлем свой привет нашим братьям — красным солдатам, освобождающим Украину от врагов революции. Мы, насильно мобилизованные Петлюрой и уяснившие весь гнусный обман этих предателей трудового народа, обещаем все, как один, по первому требованию Советской власти взять в руки винтовки, чтобы вместе с красными солдатам пойти на последний и решительный бой за угнетенных рабочих и крестьян Украины“».
Резолюция принята единогласно всем полком. На собрании присутствовало около 1500 человек [24].
III
У цей час у Вапнярці сформувався самозваний «паперовий» «Революційний комітет» з 12-ти маловідомих і зовсім невідомих осіб, який сам себе вибрав і не мав жодної сили, на яку міг би опертися. Саме тому він усі свої надії покладав на Волоха, хоч вапнярський «переворот» стався не за його ініціативою й участю, а навіть і без його відома. Комітет видав «наказ» про усунення командувача Південно-західного фронту, який фактично вже не існував генерала Колодія та призначення на його місце Волоха.
Сообщение Бюро украинской пенати об образовании ревкома Юго-Западного района
28 марта 1919 г.
Киев. 28. III. Из Винницы сообщают: 21 марта [в] районе так называемого Юго-Восточного фронта Директории Вапнярка — Бирзула произошло восстание. Власть захватил [в] свои руки военно-революционний комитет, состоящий из представителей коммунистов, левых зсеров, независимих зсдеков. Все части, [в] том числе галицийские, присоединились [к] восставшим. [В] данний момент военревкому принадлежит вся полнота власти военной, гражданской [в] занимаемих районах. Военревком прислал [в] Винницу делегатов для переговоров [с] представителями Советской власти о соглашении на платформа: 1) вся.власть Советам, 2) независимость Украинской Советской Республики, 3) общая борьба со всеми другими советскими республиками против мирового империализма. Во главе военревкома стоит галичанин.
Сам отаман Волох, довідався про «переворот» і «Вапнярську республіку» лише тоді, коли його запросили до «Революційного комітету» в справі повищого призначення. Він зараз же видав «універсал», у якому «скасував» Директорію, і наказ по війську, в якому «розтрубив» про своє «високе призначення». Уся оперетковість і конфуз цього дійства заключається в тому, що новоявлений диктатор «всія України», ще не знає, що командний склад Запорізького Корпусу усунув його від командування...
Комітет встановив контакт із більшовиками в Харкові по питанню перемир'я. Волох сподівається, що делегації «Революційного комітету» поведеться краще, ніж делегації від війська... Переговори відбулися у Вінниці. Більшовицька делегація заявила, що з огляду на некорисні для української армії зміни на фронті командування червоною армією не годиться на перемир'я і тому розмови на цю тему відпадають, але делегація має уповноваження розпочати переговори про перехід української армії на бік червоної армії, тобто — цілковита капітуляція.
На ці переговори Волох покладав величезні надії. Тому їх наслідки стали знищенням із корінням ілюзій отамана про можливість братання з червоноармійцями та подальшого існування його Корпусу як рівноправної частини червоної армії [7, 55-59]. Волох мислив по своєму, а більшовики по своєму. Це наглядно прослідковується з більш пізнішого документу Міністерства Внутрішніх справ з архіву УНР:
«Агентурні відомості від 15 січня 1921 р.
Внутрішнє положення на Україні.
...За українську червону армію заборонено агітувати під страхом тяжкої відповідальності. ...Наскільки бояться і ненавидять большевики всяку військову українську силу, хоч би й ультрачервону, видно з того, що гайдамаків Волоха, що вчинив авантюру в Любарі 1919 р[оку], роззброїла LX дивізія в березні 1919 р[оку].»
Між тим, на Волоха чекав ще остаточний удар долі. Незабаром він довідався, що обидві дивізії Запорізького Корпусу (Перша дивізія в складі трьох полків) вирушили форсованим маршем у напрямку на Балту й що командний склад обох дивізій усунув його від командування Корпусом. Услід за ними одірвалися від Волоха два курені 3-го Гайдамацького полку й вирушили в тому ж напрямку на чолі з полковником Виноградовим і приєдналися до своєї Першої дивізії. Волох опинився «у розбитого корита» своїх амбітницьких мрій і надій. Його призначення на «високе становище» виявилося мильним пузирем, а «Вапнярська республіка» — короткотривалим оперетковим епізодом. У ситуації «ні туди, Микито, ні сюди, вимито» Волохові не залишалося нічого іншого, як вирушити разом із тим одним гайдамацьким куренем, що ще в нього залишився, за Корпусом, що покинув його й усунув від командування [7, 55-59].