— Як це так, що немає курей та іншої птиці в господарстві? За два місяці спільного життя в селі ви молоді повинні були їх завести.
Якось, повертаючись із класу, випадково почув розмову дочки з матір'ю:
— Твій чоловік хам, навіть руки не поцілував. Я ж приготувала спеціальний стіл, усе, як повинно бути, а він мугикнув лише: «Дякую».
— Так у них, чоловіків, не прийнято цілувати руку, — відказує їй дочка, — я вже про це з ним балакала, а він засміявся й сказав, що то все міщанство. Чоловікам ніколи цілувати руки жінкам, та й руки в жінок не завжди чисті.
— Що в тебе було з Василем Буханевичем, чом ти його не поважала?
— Не нагадуйте мені про Буханевича. Як він вам до вподоби, то їдьте цілуйтеся з ним. Йому не потрібна дружина, він помишляє про те, аби закінчити курси, а потім університет. Я його зі зла чекати не буду, нехай не надіється. Який є чоловік, такий нехай і буде, заробляє гроші, то й добре. Я за ним буду вільна, що схочу те й робитиму. Він за мене у вогонь і в воду, а мені цього досить.
Миттєво прояснилося в Івановій голові, бо зрозумів, про кого йде мова, і як про їх подружнє життя просторікує його Геля. За столом під час обіду теща з гордістю не нахвалиться, як жила вона, поки був її чоловік Оржехівський, управителем маєтку графа Красицького:
— Він не обідав без вина чи горілки. Був невисокого зросту, але огрядний собою. Жилося з ним добре. Ми мали свій виїзд, служниць, нас запрошували на бали й бенкети до Варшави. Навіть до костьолу я їздила четвериком коней, були й гроші в банку. А тепер те пропало, усе забрали «товариші».
Стало зрозуміло, ким була теща в минулому. Тепер вона, не криючись, перед ним лихословить на теперішню владу. Якою вона була багатою, теліпає язиком із сусідами через шлях, де бере молоко й сметану.
А Іван уже в думках ганить себе: «Не спитавши броду — поліз у воду. Що ж далі буде? Ці люди, моя теперішня сім'я, дворяни, а я простий селянин».
Теща вранці і ввечері заглядає в молитовник, щось бурмоче собі під ніс, хреститься п'ятірнею. Не йде в нього з голови та розмова Гелени з матір'ю. Значить, вийшла за нього заміж тільки зі зла на того, який її не хотів брати?
Нерідко теща поринає в спогади про Варшаву:
— Туди не раз я їздила на бали з чоловіком.
А тепер ніяк не приноровиться топити в печі соломою, бо при школі немає дров. З ними сутужно, поблизу великого лісу немає, за паливо послуговується солома.
Нарешті завезли й дрова, не з лісу, а з садиби Смаглія. Його, кажуть, сьогодні розкуркулили й вислали із села. Інколи, ідучи до учнів, Іван зачуває тещині причитання:
— Залізла ти в цю свинячу яму й мене затягла в це багно!
А дочка їй:
— А в Набутові як ви жили? Ходили на танці в заводський клуб? Дивилися, як молодь парами розходилася додому?
А та не нахвалиться:
— Я й тим задоволена була, як проведе мене інженер Стевен, досить культурна особа. Не одна дівиця мені заздрила.
Дочка її розраджує:
— Та я міркую, що ми тут довго не затримаємося, тому, що в цій глушині, можна й з глузду з'їхати. Я йому казала про це, та в нього мотузяні нерви, абсолютно ні за що, ні про що, не помишляє, окрім своїх учнів.
VI
У Івана в класі комплексна тема «Весна», яка має чималенько підтем, які для дитячого розуміння не хитрі. А от у своїй сім'ї його настанови ніяк не прищеплюються. Як не намагається довести, що сімейні традиції повинні набути права і в його родині, до дружини й тещі це аж ніяк не доходить. Перед святом 1 травня, між іншим, нагадав:
— Учителі школи святкуватимуть у завідувача Куценка, і нас усіх запрошують.
Його дами це проігнорували. У день свята вся школа на чолі з завідувачем на колгоспних буряках, у канавах, ловить бурякового жука-довгоносика. Увечері прямо з поля всі вчителі зайшли до Куценка. Іван написав записку Гелені, щоб також швиденько приєдналася до гурту, але та не прийшла. Розбіжності в них щодо сімейного побуту дедалі глибшають, а між дочкою й матір'ю щоденні перепалки до істерики. Він уже знає, що Гелена вагітна, і тому змовчав, про те, що вона не захотіла прийти познайомитися з колективом, як і на Жовтневе свято. Але терпіння в нього вистачає, якось воно та буде...
За своїх учнів Іван не хвилюється, вони читають і пишуть невеликі речення. Мають палички для рахунку в межах двох десятків, записують невеликі приклади й вираховують на них відповіді. Був недавно в класі завідувач. Залишився задоволений, що учні з дошки списують і самостійно розв'язують приклади, управно орудуючи паличками.
Діти запитують:
— А коли ми підемо до лісу?
— Як буде найясніший день, зранку й помандруємо.
Такий день настав. Дітлахи набігалися досхочу в гаю, нарвали квітів. Для них це перша подорож по дорозі в світле майбуття. А у нього — перша весна на вчительській ниві, де він знайшов себе.
Дома Гелена розмовляти не хоче, теща пояснює:
— Вона каверзує із самого ранку. Дорікає мені, що домашня освіта на манір великих панів нічого зараз не варта й тепер залізла вона в оце багно.
Дні спливають у щоденній праці. Ночами за столом він перевіряє учнівські зошити. Нічого не читає, ніде взяти, а без книги, як без вірного друга, жити гірко на світі. Зрідка з дітками ходять збирати жуків-довгоносиків на колгоспних буряках. Там слухають, як дзвенить над степом жайворон. Для Івана степ широкий, як давно минуле дитинство, а спів жайворона радує душу.
Закінчилось навчання в школі. Він вільний. Літо. Першого липня народився в них з Оленою синочок, прийняла пологи акушерка з Телепиного. Хлопчик жвавий, величенький. Не зважаючи на те, що Гелена не раз лупцювала себе по животі, з люттю викрикуючи:
— Хай тут пропаде, ще не народжене, не хочу дітей! Зав'яжеш собі руки навіки.
Усе, що робили стара й молода, Іван не знав для чого, а вони довгими рушниками укручували Гелені живіт.
Теперечки теща годує малого молоком із соски, бо мати не кормить груддю. Молоко носить сусідська дівчинка, а теща гріє його на примусі. Згодився й з тим, що обидві нарекли малюка Олесем, цебто Олександром. Він тільки записав сина в сільраді. Якась раніше не знана бентега пройняла Івана, міцно обгорнула тугою гарячою хвилею все його тіло. У нього тепер є син! Усміхнуте, яснооке, чарівне створіння, котре безтурботно чеберяє в колисці ніжками-пухлячками.
Принесли Іванові записку від заврайВНО Кривошеї, щоб з'явився до нього в сусідні Бурти, за два кілометри від Коханівки. Того прислали уповноваженим райпарткому по заготівлі й збиранню хліба. Разом із тим він включений до комісії по ліквідації куркулів у Буртах.
У призначений час з'явився Іван перед очі начальника. Той запитав:
— У вас який клас? Ага, перший. Скільки ви учнів залишили на другий рік?
— Не буде в мене другорічників. З сорок одного учня десять відмінників.
— А яка у вас сім'я? — цікавиться завідувач.
— Є уже й син, два тижні від народження, є й теща.
— О! Теща в хаті — нема ладу.
— Поки що є лад у хаті, бо ще не освоїлась до пуття, не так давно приїхала.
— Ну, а не нудьгуєте світом у цій Коханівці? Кажіть по-правді.
— Я не відчуваю нудьги. От дружина моя нудиться, уже нагадувала про це, частенько нарікає.
— А куди б вам хотілося перейти працювати? — запитує заврайВНО — Є місце в Кам'янці, Михайлівці й Райгороді.
— Якщо є місце в Михайлівці, то пішов би туди. — Перед цим подумав, що Михайлівна село величезне, багате, є чотирирічна й семирічна школи.
— Добре, — каже Кривошея — поїдете в Михайлівну, у чотирирічну школу, будете там завідувати. Там є дві вчительки та ще когось пришлемо.