-- Гляньте, діти! - гаркає дід.
Він нахиляється вперед, і з цієї позиції може перевантажити як праве вухо сина, так і ліве невістки. Вони смикаються в протилежні сторони не тільки від гучного звуку, але і від його дихання. Ніби у нього в роті здохла якась маленька тваринка і тепер розкладається. Майже кожен ранок він починає, відригуючи жовч, а потім прицмокує, ніби це якась смакота. Що б не творилося у нього всередині, це не може обіцяти нічого хорошого, і все ж він випромінює цю невичерпну життєву силу.
"Іноді, - думає Корін, - я майже готова його вбити. Серйозно. Тільки здається, що діти люблять його. Бог його знає чому, але вони люблять".
-- Гляньте, он там! -- скорчений артритом палець тицяє між містером і місис Браун. Ороговілий ніготь майже впивається в щоку місис Браун. -- Це старий трактир "Слайд-Інн" -- то, що від нього залишилося! Он він! Я бував там раз. З сестрою і нашими батьками. Снідали прямо в номері!
Діти слухняно дивляться на те, що залишилося від "Слайд-Інн":
кілька обгорілих балок і квадратна яма в землі. Місіс Браун зауважує старий автофургон, що стоїть серед трави та соняшників. Він виглядає навіть древнішим дідового "Б'юїку" -- його боки покриті іржею.
-- Круто, дідусь, -- вимовляє Біллі та знову повертається до гри.
-- Круто, дідусь, -- промовляє Мері й повертається до своїх картинок.
Руїни готелю залишаються позаду. Френк гадає, чи не спеціально господарі спалили його. Щоб отримати гроші по страховці. Тому що, ну хто поїде сюди на вихідні або, не дай Боже, на медовий місяць? В Мені є безліч чудових місць, але це не одне з них. Ви не потрапите сюди навіть проїздом, якщо тільки у вас немає іншого виходу. А він був. Будь воно все неладно.
-- Що якщо бабуся помре до того, як ми доберемося туди, дідусь? -- запитує Мері. Вона дочитала комікс. Наступний про Маленьку Лулу, і він їй не цікавий. Малятко Лулу схожа на гівняшку в сукні.
-- Ну, значить ми розвернемося і поїдемо назад, -- каже дідусь. -- Природно, після похорону.
Похорон. Господи, похорон. Френк навіть не подумав, що вона вмирає. Може навіть представитися під час їх візиту і тоді їм доведеться залишитися на похорон цієї старої бестії. А у нього немає змінного одягу ...
-- Стережись! -- кричить Корін. -- Стій!
Він зупиняється і якраз вчасно. Попереду ще одна забита рура і вимоїна на вершині пагорба. Тільки в цей раз вона перекриває всю дорогу. Ущелина здається не менше трьох футів в ширину. І Бог знає наскільки глибока.
-- Що трапилося, тато? -- запитує Біллі, ставлячи гру на паузу.
-- Що трапилося, тату? -- запитує Мері, перериваючи пошук іншого коміксу про Арчі.
-- Що трапилося, Френкі? -- питає дідусь.
Хвилину Френк Браун тільки сидить, поклавши руки на велике кермо "Б'юїку" і дивиться поверх довгого капота. У минулі дні вони розумілисяв машинах, любить іноді засуджувати його батько. Зрозуміло, в ті ж самі колишні дні, коли жодна поважаюча себе пані не ходила в магазин, не затнув пояс і не підв'язавши панчохи до підв’язувального поясу; дні, коли содоміти виходили на вулицю в страху за своє життя, а в кожному дешевому магазині продавали цукерки, звані "дитинчатами ніґерів" (Цукерки у вигляді маленьких чорних чоловічків.) за ціною в 5,5 центів за штуку. Нічого подібного до старих часів, так сер!
-- В гузицю твій курвий короткий шлях, --- каже він. -- Дивись, куди він нас завів.
-- Френк, -- починає Корін, але він виходить швидше, ніж вона встигає закінчити, і стоїть, дивлячись на місце, де дорога тріснула.
Біллі перегинається через коліно дідуся і шепоче сестрі на вухо: "В гузицю твій курвий короткий шлях". Вона закриває рот руками та хихикає. Не погано. Дідусь регоче, що ще краще. Ось чому вони його так люблять.
Корінна вилазить і приєднується до свого чоловіка перед глумливою решіткою "Б'юіка". Вона дивиться в щілину на дорозі та не бачить нічого хорошого. "Що, на вашу думку, ми повинні робити?"
-- Що будемо робити?
До них приєднуються діти: Мері встає поруч з матір'ю, а Біллі з батьком. Потім, з веселим видом, до них підходить дідусь, човгаючи своїми великими чорними черевиками.
-- Не знаю, -- відповідає Френк, -- але ми точно тут не проїдемо.
-- Доведеться здати назад, - каже дідусь. - Назад до самої "Слайд-Інн". Чи зможеш розвернутися на під'їзній дорозі?
-- Господи, -- вимовляє Френк і проводить пальцями по рідкому волоссі. -- Гаразд. Коли доїдемо до головної дороги, там і вирішимо, їхати в Деррі чи повернутися додому.
Дідусь виглядає обуреним від згадки про відступ, але придивившись до обличчя сина -- особливо в червоні плями на щоках і на чолі -- вирішує тримати пельку на замку.