— Револьса!.. Видайте Револьса! — ревів натовп.
— Ми повинні його судити, — сказав Триллінг, стоячи впритул до ґрат. Спереду галасували рослі, підозрілі на вигляд молодчики, дуже схожі на переодягнених поліцейських. Вони кричали голосніше за всіх.
— Ніяких присяжних! Револьс — вбивця. У нас свій суд!
— Лінчувати вбивцю!
— Додержуйте законності! — гукнув Триллінг так, щоб його чули задні, і відійшов. Повернувшись у кабінет начальника тюрми, він сказав:
— Хай ламають ворота і роблять що хочуть. За все відповідаю я. Зрещтою, вбивця має дістати по заслузі. Цього вимагає громадська думка. Увечері поговоримо про ваше підвищення. А тепер, — він зиркнув на годинник, — я поспішаю на біржу. Сподіваюсь, ви правильно зрозуміли мене.
— Так точно, бос, — відповів, начальник тюрми, виструнчившись.
Цього ранку люди, як звичайно, поспішали на роботу. Накрапав нудний осінній дощик.
Прискорюючи ходу, люди перекидались репліками, обговорюючи останні події.
— “Сібернетікс компані” спроектувала нову універсальну автоматичну лінію.
— Значить, будуть нові тисячі безробітних.
— Їх уже й так немало.
— Обережніше… — каже співрозмовник, сторожко озираючись.
“Вибух на Овальному плато! Смерть Гуго Парчеллінга!” — лунали голоси газетярів.
І тільки на останній сторінці газет, у куточку, петитом було набрано повідомлення, що сьогодні вранці в міській тюрмі обурена юрба громадян лінчувала Катіля Револьса — вбивцю Гуго Парчеллінга…
“Злочинець дістав по заслузі, — говорилось наприкінці замітки. — Проте з метою виявлення всіх обставин убивства вирішено створити спеціальну комісію. Головою її призначено сенатора Джона Триллінга”.
ЗМІСТ
На траверсі Бета Ліри
Погоня
Розгадка Плутона
Хмарина
