Ось у такому магнітному резервуарі, з якого було повністю використано антиречовину, і запропонував наш старпом Георгій Георгійович зберігати таємничу пластинку.
Це було вдале розв’язання проблеми: “втекти” з магнітного резервуара, здавалось, було неможливо.
Але недовго панував спокій на “Ізольді”. Не минуло й доби, як знову вібруючий бас “надзвичайки” зворохобив усіх мешканців корабля.
Цього разу все було набагато серйозніше. Майже водночас помітили зникнення робота, що керував електростатичним захистом “Ізольди”, і астроскопа з кульової обсерваторії.
Знову ретельні пошуки… І тут ми — о, жах! — виявили з десяток пластинок. Їх знаходили в найрізноманітніших куточках корабля: в рубках управління, в обсерваторії, в оранжереї, навіть у відсіку для тварин.
“Ізольда” наближалася до Бета Ліри. Ця подвійна зірка довгий час завдавала вченим клопоту.
Нерозгаданий спектр Бети кидав зухвалий виклик не одному поколінню астрофізиків-землян. Головна зірка цієї системи — це гігантське тіло, майже втричі жаркіше від нашого Сонця. Менша зірка вдвічі холодніша.
Але подвійна Бета Ліри мала ще одну дивну властивість. Вона була оточена колосальним газовим шлейфом — розміри його перевищували всю Сонячну систему.
Яка природа цього шлейфу? Як він виник? Чому він такий стійкий? Чому його коливання такі напрочуд закономірні, ніби вони скоряються чиїйсь волі, що суперечить звичайним законам космічної динаміки?
На всі ці запитання треба було відповісти.
Після того як виявили пластинки в різних кутках корабля, на “Ізольді” оголосили надзвичайний стан.
Люди й роботи вдень і вночі чергували біля життєво важливих вузлів корабля, охороняючи їх.
Поступово було вивчено найхарактерніші “повадки” наших ворогів. Як виявилось, “пластинки” практично можуть набувати будь-якої форми й кольору. Найохочіше вони знищують вироби із срібла й вольфраму, а також деталі з високоміцних марок легованої сталі. Вироби з м’якшого металу — золота — їх не цікавили. Здавалось, пластинки “пробували зуби” на найтвердіших предметах.
І ще одна дивна річ. Пластинки не завдали шкоди жодному з мешканців “Ізольди”. Ми могли брати їх до рук і вільно розглядати.
І все ж таки це були наші смертельні вороги.
Хоч як пильнували, одна пластинка все ж попала в лічильно-розв’язувальний пристрій, і її виявили там тільки після того, як два важливі блоки було виведено з ладу. На цьому пристрої обчислювалась траєкторія “Ізольди”. Довелось нашвидкуруч створювати нову кібернетичну схему для обчислення параметрів траєкторії зорельота.
Якось після вахти я зайшов до старпома. Георгій Георгійович за звичкою марудився з пластинкою. А втім, не було, здається, на “Ізольді” людини, яка займалася б чимось іншим у ці жахливі дні.
— Як Валентин? — одразу ж спитав він.
— Лікар вважає, що він уже зовсім здоровий, — сказав я, підходячи до електронного мікроскопа, за яким працював Георгій Георгійович.
— Я не про це, — старпом на хвильку одірвався од своєї справи. — Він, як і раніше, стверджує, що бачив у кристалі різноманітні картини?
— Так.
— Дивно. Чому ж досі нікому не щастило спостерігати щось подібне? Бачиш, — Георгій Георгійович кивнув на установку, — навіть мікроскоп не допомагає. І збільшення чималеньке!..
— А речовина перейшла в кристалічний стан?
— В тім-то й річ, що ні. Ось я й хочу змусити її зробити це. Я вже й магнітним полем діяв, і мезонним, — і ніякісінького результату! Ось, полюбуйся, — вів далі старпом, взявши сіру грудку в руку і тримаючи її навису, — сидить собі і, мабуть, сміється над нашими зусиллями!
Далі все відбулося протягом секунди. З сірої речовини вихопився майже безбарвний язичок, водночас почувся легенький тріск.
Я прийшов до тями од глухого стуку. Щось упало на підлогу. Мені здалося, що це старпом впустив додолу кляту грудку. Але тут одразу побачив, що помилився. На підлозі біля ніг валявся… ремінець, білий пластмасовий ремінець од годинника. А сам годинник — знаменитий хронометр Георгія Георгійовича — зник, лишивши після себе тільки швидко танучий димок.
Ми з старпомом мовчки перезирнулися. Георгій Георгійович машинально глянув на зап’ястя руки, ніби сподіваючись, що хронометр з’явиться на тому самому місці.
— Клята необережність, — вимушено посміхнувся Георгій Георгійович. — Адже сказано: пластинку тримати подалі од хромонікелевих речей.