Выбрать главу

Рано я прокидався, як звичайно, о шостій годині, Катруся збиралася було мене будити, але я вже мився і голився в убиральні.

— Добрий ранок, Катрусе! — виталися ми через коридор, як вам спалося?

— О, чудово! — казала вона.

— Ніяких духів?

— О, ні! Ніяких! А як спали ви?

— Також добре і також ніяких духів, — відповідав я.

— Може іншим разом вони до вас зголосяться, — почув я несподівану відповідь.

— Ви мене справді лякакте, — відповів я на це.

— А ви й не знали, що я страшна…

Було приємно, зійшовши вниз, знайти в їдальні гарно приготований стіл — шинка, яйця, бекон, хліб житній, хліб пшеничний, грейпфрут і кава зі сметанкою.

— Катрусе!

— Що ви думаєте! — викрикнув я.

— А що сталося? — здивувалась вона.

— Думаєте, що я все це подужаю?

— Невже не подужаєте? О, не вірю! Така сила! — жартувала вона.

— Хіба, що ви мені поможете, — казав я.

— Я вже снідала. Чи не було вам холодно? Зіпсулось наше огрівання.

— Може вам помогти?

— Дякую. Я вже дзвонила до гайдро.

— Бачу — ви господиня.

— Чому б ні? Коли вертаєтесь з роботи? О сьомій?

— Це мій час.

— Чи могла б просити ключ від вашого палацу?

— Але ж. Катре! Бійтеся Бога! Маєте стільки свого…

— Вибачте! Ми домовились. Не люблю несловних!

Що мав робити? Ми погодились. Взагалі з нею виходило просто. Нічого зайвого Що мені залишалося — встати, забрати свої речі, поцілувати її в щоку і сказати допобачення. Я так і зробив, за винятком цілування в щоку. Замість того — мило подякував, сказав допобачення, вона мене провела до дверей й помахала рукою.

На мене війнуло запахом подружжя, далебі це так зворушливо, така прониклива теплота і, можливо, це вперше я щось таке лідчув. Коли я йшов до автобусу, мені було лекше, мороз пахнув бозом і синє, високе небо розкривало обійми для поцілунків. Мій автобус біг, як грайливій пес, насупроти сиділа плятинова бльондинка у короткій, кокетливій жакетці, а її довгі ноги викликали мене на двобій.

Коли ж вечором вернувся, моя хатина нагадувала аптекарську склянку, все шо могло блищати — блищало, моя завжди розбита постіль дбайливо застелена, у печі гомонів вогонь, в повітрі тепло на плиті готова, гаряча вечеря — міцна, куряча юшка, теплі віденські ковбаски з тертою картоплею, тарілка, ніж, виделка, ложка, склянки, салата. Все на місці, нічого не забуто. і навіть писулька: "Смачного, Павле!" Лишень самої авторки цієї паради ніде не було. Все зробилось само. Чарівний гокус-покус.

і як це все назвати і зрозуміти? Такий гвалтовний контраст до звичного мого ладу. Я звичайно приходив, був утомлений, розпалював піч, ставив чай, їв щось холодне, не вживав посуду, не тримався порядку. і враз цей свіжий дотик, і все так свавільно ожило, я був на-правду здеформований, збитий, з дороги, побачив інший напрям… Я насвистував каріоку і хотів танцювати. На всіх моїх, як казала Марта, вівтарях стояли фото-іконки моєї Лени, звичайно в їх очах я бачив ласку богині, але тепер вони дивилися здивовано. Що, мовляв, сталося?

Що, мовляв, сталося — питалися також кімнати зо всіма їх антикварними атрибутами. Після вчорашньої моєї спальні, вони раптом скорчились, я міг торкатися рукою їх стелі, з їх стін плаксиво стікали потьоки сирости, з полатаних вікон несло морозом. Особливо розпачливо виглядала моя збірка кишенькових видань, яку я безсоромно величав бібліотекою. Вибач Джоне Стейнбеку, вибач Джесимін Вест, вибачте всі інші. Я пролетар. Не можу дарувати старим римлянамі, що вони це слово видумали.

Розуміється, я знов "ночував у Катрусі" — преодіозне, зухвале положення, що наводило на безліч розважань звичайно нічим не виправданих, дарма що моя партнерка так блискуче відповідала для цієї біблійно-райської ролі. Знов та пишна широка постіль, та патетична їдальня, всі ті наші розмови, блискучі сині очі і тонкі лебедині руки. Я довідався, що пані Сомерсет все таки покращало, її стан не є абсолютно загрозливий, що вона дякує за квіти і надіється скоро вернутися до дому. Це була гарна новина. Не знаю чому, але в цей час це була наппавду дуже гарна новина. Ми обоє мали найкращий настрій, не дивлячись на одну прикрість, що я силою змусив Катрусю прийняти заплату за її сніданки. Мені було також особливо приємно направити одну клямку дверей відчинити кілька вийнятково неслухняних склянок з мармелядою, витирати в кухні посуд. Я ніколи не подізрівав, яка це приємність витирати посуд, коли його миє якась особлива партнерка. інколи це може видаватися, що ти граєш на піяніно в чотири руки якусь музику. Всілякі ті варіяції поглядів, ті фуги рухів, ті консонанси окремих слів, все це вкладається у рапсодію про Паганіні.