У відповідь я післав їй подяку за візиту, за листи, за портрет, за пам'ять, від себе і від яблунь, повідомляв, що вони цвіли й відцвіли, чекають плоду і жалують, що їх приятелька так безжалісно і далеко відходить. і питав, що це все значить. Чи вона вернеться? і закінчив зливою патетики, яка порушувала береги пристойности. Я жадав її повернення, запевняв, що живу тільки нею, що все що роблю — роблю лишень для неї, що я надіюсь і вірю.
Моє роздвоєння знов загрозливо збільшилось, вагання набирало сили. і можливо від'їзд Лени, розширення простору, віддалення між нами, могло нам помогти. і можливо це розв'язка. Можливо той світ — її світ, світ її предків, її крови. Хтось з її роду, по лінії батька, походив зі шведів, взятих в полон під Полтавою, який не повернувся до дому. Країна шаленого Карла, благородного Нобеля, чарівної Грети Гарбо. Чи не варто їй справді подумати над цим і чи не значить це справжній кінець між нами, розділеними глобальним простором і океаном.
Ми знов залишилися з Катрусею одні на весь наш замкнений світ з його будівельною гарячкою, що саме в цей час набрала кульмінаційного розгару. Це був також невральгічний кінець травня, оселя пані Сомерсет з її помпезним заїздом, оточена атмосферою квітіння городних маків, синіх, білих, жовтих і навіть чорних ірисів, різнобарвних гвоздиків, білих нарцизів, мармурових магнолій, а головне, білого й бузового бузку, який став валом між оселею й зовнішнім її світом. Робіни, кардинали, шпаки і легіони інших крикунів, конкурували з автами й булдозерами, а Катруся надягала свої короткі, кремові штанці, легку нейлонову, прозору блюзочку й тероризувала мою розтерзану плоть.
Ластівки літають, бо літається і Ганнуся любить, бо пора, писав про таке один поет.І між іншим той загадковий Сезан. Лена нагнала цим на мене безодню переляку. Розуміється, що я не міг допустити можливості, щоб у моїй ветхій хижі, зовсім під ногами могли валятися сотні тисяч добрих канадських долярів. Для такого я був затверезий… і не належав до тих, що виграють на ірляндських перегонах чи льос-вегських рулетках. Взагалі я не був улюбленцем легковажної фортуни і на дурничку з легкої руки ніколи не робив ставки. Клясичне, біблійне приказания про піт і кров було чи не єдиним моїм банковим контом, на яке я покладав основні надії досьогочасних моїх підприємств.
Чи могли б бути вийнятком мої маленькі теперішні операції у просторі цієї ось "Коломиї"? О, яке це порівняння, наприклад, з центром Рокефелера в Мангетені. що в основному є моїм ідеалом і який, до речі, викупив тисячі акрів отам трохи далі за автострадою клисавети. Запишім скромність. Ніцше називав це чеснотою дурнів, але хай навіть ми з цим не годимось, то скажіть на милість Аллаха, що це слово може значити у просторі Канади з її мільярдами акрів лісу, поля, степу, тундри, граніту, оливи, заліза, золота, які вимагають від нас завзяття, щоб обернути це у шляхи, побудови, кораблі, літаки, солодку кашку і примхи бітніків.
Я хотів і не лишень хотів, а мусів, рости, вростати, ширитись, здобувати і, розуміється, множитись, а тому мусів шукати засобів. Це зветься гроші. Такі папірці з головою королеви. Де їх дістати? Шукаючи за ними, мені не раз ночами боліла голова, а днями не раз заливався потами. Пригадується хоч би будиночок при вулиці Глен в Торонті, що видався мені верхом шаленої спекуляції, неймовірною фінансовою операцією і копальнею золота. А що ж далі? Мої смаки розросталися. А тому, коли Лена, можливо жартома, назвала те французьке ім'я Сезан і вказала на одну із запорошених мальовил на моїй стіні, про яку я не мав ніякого особливого поняття, лишень те, що вручила мені її, також жартома, тітка Ен, то повірте мені, яка твереза голова могла б втримати тверезість, коли ні з цього — ні з того, все це обертається в божевільну уяву про сотні тисяч манни з неба.
Я почав було, особливо ночами, маньякально маніпулювати, як то того Сезана обернути в будівельну компанію з багерами, екскаваторами, будівельними площами. Це була далебі чортячо приваблива мрія. Днями звичайно, коли голова холоднішала, я переставав вірити у чари Сезана, одначе на всякий випадок, я вирішив усю мою антику, за вийнятком меблів, повернути назад до будинку тітки Ен, вважаючи, що моя резиденція не є найвідповіднішим місцем для сезанів, вовчиць, божків. Несподівано я затратив свій легендарний спокій. Мені вже ввижалися люди в чорних масках з наганами, які вриваються до моїх замків і поривають мого Сезана. Катруся була неймовірно здивована, коли я сказав, що вертаю назад божків і Сезана. Тож добра тітка Ен може бути ображена. Розуміється, що мила Катруся не робила клопотів з цими фігурками, не цікавилася їх походженням і свої гуцульські сорочки ставила багато вище, ніж індійського божка Крішну.