— Де пропадаю? П'ю. Ось з тими капіталістичними акулами. А де ви тут взялися? Чи можна торкнутися? Так! Лена! — театрально казав я, що її бавило і вона-поблажливо підсміхалася.
— Приїхала навідати друзів, — казала вона.
— А як з недрузями? Наприклад, я? А де ваш шановний чоловік? Як приємно звучить: чоловік, газбенд, ман, муж!
— Чоловік, газбенд, ман — дома, — казала вона. — А ви, бачу, виключаєте себе з числа моїх друзів.
— Це хочете сказати — я? Провокація.
— Ви так поставили питання… Не я.
— Горда невинність. Вибачте. А газбенд дома. і як ви могли? Забуваєте куди ви попали. Чи ви знаєте, що ви між піратами? Професійними контрабандистами? Насильниками й людожерами?
— Не забуваю. Мені саме такс товариство імпонує.
— Що вас тут розірвуть?
— Готова на розтерзання.
— А коли ви з'явилися? Маю на увазі Торонто.
— Учора.
— Грішниця! Мій телефон Джі-Ю 3252.
— Звідки могла знати? В телефонній книзі вас ще не має.
Ціле Торонто знає. Спитайте на вулиці першого газетяра. А де ви зупинилися?
— У Мані.
— Зарубовської? Та що вперто мене бойкотує? і не каже, за що.
— А може ви знаєте, за що.
— Я ще не є аж такий ясновидець.
— Ціле Торонто знає.
— То кажіть! То кажіть! Щаслива і радісна, мадам…
— Соренсен.
— Ясно — Соренсен. Нарешті. і щаслива.
— Ясно, щаслива. Може запропонуєте якийсь коктейль… Для більшого щастя, — казала Лена.
— Вибачте! Розуміється. Що ви п'єте? Чи по старому?
— На цей раз звичайна віски. Без нічого.
— Пам'ятайте, що ви між піратами. Розірвуть.
Я кинувся в атаку на віски, проломив буфетну чергу, роздобув дві склянки "рай" зі содою і льодом (дабл і ще раз дабл!) і вирвався назад — переможний і радісний, по дорозі натрапив на Михайла, який прибув сюди, мабуть, з тією самою місією, нагадав мені Марту, побачив Лену, все зрозумів, вдоволено посміхнувся і зайняв місце у лавах буфету.
— Павле. Але я просила… — кинулась до мене Лена.
— Чистої. Розумію. Зараз дістанемо ще. Вибачте.
— Добре й так.
— Зараз! Зараз! — метушився я невідомо чому, зі склянками в обох руках, оглядався за місцем і на диво нам пощастило — столик залитий кольоровою рідиною і заставлений порожніми пляшками з дуже бурхливим краєвидом у куті під чорною стіною. Я згорнув набік пляшки, паперовою серветкою витер калюжі "севен-ап"-у… — Чи ж не чарівне гніздечко, — захоплено казав я.
- ідеальне, — сміялась Лена.
— Лиш погляньте, що отам діється, — вказав я на публіку.
— Веселяться.
— Чи ж не бурхлива радість? Бачите, що діється з нашим Торонтом? Чуєте? Розтяжна, степова… Чудово! Отже за радість! — і ми підняли склянки.
— За радість, — казала Лена.
— Ох, та безбожна флейта. і як вона баламутить "Розпрягайте, хлопці, коні". Тож ви також з Харкова!
— З Харкова — казала Лена.
- і скажіть… Признайтеся. За яким таким циганським законом, ви так ганебно мене залишили? Чи вас не мучить сумління? Отже за зустріч! — і я підняв склянку. Лена пила також.
— Павле, — казала вона по хвилині надуми. — Я ніколи вас не залишила.
— Мовчіть! — стукнув я по столі кулаком.
— Я вас не залишила, — спокійно повторила вона своє і зосереджено дивилась на мене. і я раптом замовк. Мені видалось, що вона говорить якусь правду. Я відчув знайомі нотки її мови… Наші очі визивно зустрілися, було замало світла, щоб бачити їх вираз, але я відчував. Наступило раптове відпруження.
— Мені хочеться когось вдарити, — вирвалось у мене.
— Перед вами стіл, — відповіла Лена.
— Чортова справа! і кому це потрібно? — лютував я.
— Ви ж тоді обіцяли, — казала далі Лена.
— До чорта ясного… Коли і що обіцяв?
— Телефонувати.
— Куди і кому?
— Ви! Мені! Після балю в Каса — Ломі. Я ж просила. і дала вам телефон. і чекала цілий день. і чому ви не телефонували?
Я був п'яний, моя голова варилася, як котел з брагою, але я враз задубів. Що справді сталося? Чому я задубів? Чому мені занімів язик? і я враз пригадав.
— Я ж телефонував! — вирвалось у мене сливе розпачливо. Цілий день.
— Але куди і кому?
— На Шша!
— На Шша! Я ж вам… — і вона замовкла. Я мовчав також. Я зрозумів. Вона дала мені телефон Зарубовської, а я переплутав.
— Леночко! Знаєте! Мене мало повісити! Мене треба розірвати на шматки!
— викрикнув я, схопив свою склянку і випив до дна. Але моє оп'яніння швидко проходило, я був приголомшений, не мав ніяких слів пояснення. Ані виправдання. Я вперше зрозумів цілу цю винятково безглузду, безмірно судьбоносну ситуацію.