За чагарями дроку відкрилася галявина. Посередині земля була просто твердим ґрунтом, утрамбованим багатьма поколіннями лап. Табір уже давно тут стояв. Галявина була поцяткована промінням, повітря було тепле і спокійне.
Рудько озирнувся, витріщивши очі. Коти були всюди — вони сиділи поодинці чи групками, трапезували або мирно муркотіли, чистячи одне одного.
— Одразу після сонцепіку, коли день найспекотніший, настає час ділитись язиками, — пояснив Левосерд.
— Ділитись язиками? — повторив Рудько.
— Коти Клану проводять час, чистячи одне одного та ділячись новинами, — сказав йому Білошторм. — Ми називаємо це «ділитись язиками». Це звичка, яка утримує членів Клану разом.
Коти, очевидно, відчули сторонній запах Рудька, бо одна за одною у його бік почали обертатися котячі голови і здивовано витріщатися на нього.
Раптово засоромившись зустріти чийсь пильний погляд, Рудько ще раз оглянув пролісок. Він був облямований густою травою, обмежений пнями і одним поваленим деревом. Густа ширма папороті та дроку укривала табір від решти лісу.
— Сюди, — нявкнув Левосерд, махнувши хвостом у напрямку непролазного сплетіння ожин. — Це ясла, тут доглядають за дітьми.
Рудько нашорошив вуха у напрямку кущів. Він геть нічого не міг побачити за вузлом колючого галуззя, але чув нявкання кількох кошенят звідкись ізсередини. Поки він дивився, руда кицька вислизнула крізь маленький отвір спереду. «Це, певно, одна з королев», — подумав Рудько.
Смугаста королева з виразними чорними відмітинами зринула біля куща ожини. Дві кицьки по-дружньому лизнули одна одній чоло, перш ніж смугаста прошмигнула до ясел, муркочучи до кошенят, що попискували всередині.
— Усі королеви порівну дбають про кошенят, — нявкнув Левосерд. — Усі коти служать Клану. Відданість Клану є першим законом вояцького кодексу, уроком, який тобі слід засвоїти чимшвидше, якщо ти хочеш приєднатися до нас.
— А от і Синьозірка, — відчув Білошторм, принюхавшись до повітря.
Рудько теж принюхався і радо з'ясував, що також здатен розпізнати запах сірої кицьки ще за хвилину до того, як вона виринула з тіні великого кругляка, який лежав на краю галявини за ними.
— Він прийшов, — промуркотіла Синьозірка, звертаючись до вояків.
Білошторм відповів:
— Левосерд був певен, що він не наважиться.
Рудько помітив, що кінчик хвоста Синьозірки нетерпляче смикнувся.
— Ну, то що ви про нього думаєте? — запитала вона.
— Він добре тримався в дорозі сюди, яким би вутлим не здавався, — зауважив Білошторм. — Він цілком сильний, як на кицюню.
— Отже, згода? — Синьозірка поглянула на Левосерда і Білошторма.
Обоє котів кивнули.
— Тоді я оголошу його прибуття перед Кланом. Синьозірка застрибнула на кругляк і оголосила:
— Нехай всі коти, вміру дорослі, щоб самотужки піймати здобич, зійдуться сюди, під Високий Камінь, на віче Клану!
На її чистоголосий заклик негайно позбігалися всі коти, зринаючи, немов рідкі тіні, зусібіч галявини. Рудько залишився на місці, поміж Левосердом і Білоштормом. Інші коти повсідалися під Високим Каменем, очікувально дивлячись на свою провідницю.
Рудько відчув хвилю полегшення, розгледівши серед усіх котів густе сіре хутро Сіролапа. Позаду нього сиділа молода плямиста королева, елегантно обгорнувши невеличкі білі лапи хвостом із чорною плямкою на кінці. Великий темно-сірий кіт припав до землі позаду них, чорні смуги на його хутрі виглядали тінями на залитій сонячним сяйвом землі.
Коли коти заспокоїлися, Синьозірка заговорила:
— Громовому Кланові потрібно більше вояків. Ніколи ще у нас не було так мало новаків. Вирішено, що Громовий Клан візьме до себе стороннього, щоб натренувати з нього вояка.
Рудько почув обурене перешіптування між котами Клану, але Синьозірка урвала їх м'яким окриком:
— Я знайшла кота, який хотів би стати новаком Громового Клану.
— Має за щастя стати новаком Громового Клану, — пролунав гучний голос понад брижами шоку, які розходилися серед котів.
Рудько витяг шию і побачив світлого кота, який стояв і виклично дивився на провідницю. Синьозірка його проігнорувала і звернулася до всього Клану:
— Левосерд і Білошторм уже зустрічалися з цим молодим котом і погоджуються, що нам варто тренувати його разом з іншими новаками.
Рудько зиркнув угору на Левосерда, тоді знову на Клан, і виявив, що всі погляди спрямовані на нього. Шерсть настовбурчилася, він нервово ковтнув. Якусь мить панувала тиша. Рудько був певен, що всі коти Клану чують, як калатає його серце, і відчувають запах його страху.